Теоретичні та прикладні аспекти ринкової оцінки вартості банку
Проблема еквівалентності обміну в умовах розподілу праці та глибокої спеціалізації становить неабиякий інтерес як з теоретичної, так і з практичної точок зору. Саме тому проблеми визначення вартості бізнесу хвилює економістів-учених та спеціалістів-практиків впродовж тривалого часу і на нинішній день не втрачає своєї актуальності. Основною ціллю ринкової оцінки вартості суб’єкта господарювання, зокрема й банку, є обгрунтування та розрахунок вартості його майна. При цьому в якості об’єктів оцінки можуть розглядатися активи банку, зобов’язання і власний капітал. Керівництву кожного банку потрібно переіодично проводити ринкову оцінку вартості активівз метою їх продажу або придбання.
Сучасний банк виступає досить складним об’єктом щодо оцінки його вартості, оскільки банківська діяльність є досить ризикованою і для неї є характерною підвищена концентрація ризиків за окремими напрямками діяльності. Крім того значна частина інформації про банківську діяльність є конфіденційною, а доступ до неї – закритим, що значним чином ускладнює правильно і адекватно оцінити вартість банківського бізнесу. Методологічне та прикладне значення вказаної проблеми зумовили актуальність і цільову спрямованість даної статті.
Більшість літературних джерел не дає чіткої відповіді на питання, яким чином мають бути враховані індивідуальні обставини проведення оцінки банків, залишаючи при цьому методичний апарат досить уніфікованим, аби забезпечити довіру до нього з боку усіх потенційних користувачів оцінки. Зокрема, до найбільш відомих наукових праць, що присвячені оцінці банків, належать праці Т. Коупленда, Т. Коллера та Дж. Муріна “Оцінка: вимірювання та управління вартістю компаній” [1], Дж. Ф. Сінкі “Управління фінансами в комерційних банках” [2], Ф. С. Еванса, Д. М. Бішопа “Оцінка вартості для цілей злиття і поглинання: створення вартості у приватних компаніях” [3], К. Ферріса, Б. П. Петі “Оцінка вартості компанії: як уникнути помилок при придбанні” [4], А. Г. Грязнової, М. А. Федотової „Оцінка бізнесу” [5], С. В. Валдайцева “Оцінка бізнесу і управління вартістю підприємства”[6], В. Є. Єсіпова, Г. О. Маховікової та В. В. Терехової “Оцінка бізнесу” [7] та інших. У даних наукових дослідженнях достатньо ґрунтовно висвітлюються загальні питання оцінки компаній та банків, окремі методичні підходи та методи, їх переваги та недоліки. Разом з тим, в жодній з цих робіт не міститься відповідь на питання, яким має бути інструментарій в залежності від завдань оцінки.
Мета статті полягає у визначені сутності та дослідження методологічних засад ринкової оцінки вартості банку.
Виклад основного матеріалу. Різноманітність чинників, які впливають на формування ринкової оцінки вартості банку, різниця в характері, напрямах і формах їх виявлення викликають необхідність систематизації. При цьому така систематизація є важливою в таких аспектах:
- в якості методологічного інструменту при дослідженні вартості банку;
- як методологічга основа для виявлення кількісних залежностей від факторів, що її формують;
- по – третє: врахування факторів є необхідним під час розроблення конкретних пропозицій стосовно напрямів зростання вартості.
На нинішній день систематизоване вивчення факторів, що визначають ринкову оцінку вартості банку, проводиться недостатньо. Разом з тим нині доцільно використовувати ті знання, які є в економічній літературі, для систематизації факторів, що впливають на ринкову оцінку вартості банку.
Досі ще не вироблено єдиних критеріїв, за якими окремі фактори слід відносити до тієї чи іншої групи, ознаки диференціації цих груп, не існують чіткі показники значущості цих факторів. Класифікація факторів, які впливають на ринкову оцінку вартості банку, повинна будуватися за різними напрямками із урахуванням різноманітних класифікаційних ознак.
На думку В.М. Кочеткова, залежно від характеру впливу факторів на ринкову оцінку вартості банку їх можна поділити, передусім, на дві групи: внутрішні (ендогенні) та зовнішні (екзогенні), представлені на рис. 1.
Рис. 1. Класифікація факторів, що формують ринкову оцінку вартості банку [1, c. 20]
Фактори, обумовлені впливом ринкового середовища – це взаємозалежність від зовнішнього середовища, інвестиційний клімат, податкова політика, рівень конкуренції, стадія життєвого циклу банківської організації, співвідношення попиту і пропозиції. Фактори, пов'язані з уявленнями власника – це рівень здатності задовольняти потреби власника, рівень очікування майбутніх доходів, можливість заміщення. До ендогенних факторів, які обумовлені експлуатацією власності, належать: рівень технологічності та рентабельності, виробничі фактори, фактори граничної корисності і пропорційності. Наведені фактори вважаються загальними для всіх банківських організацій та істотно впливають на ринкову оцінку вартості банку. Звичайно, така класифікація факторів, які визначають ринкову оцінку вартості банку, не претендує на повну завершеність. Так, у перспективі потрібен більш глибокий аналіз групування, а також класифікація факторів за іншими напрямами і з урахуванням інших ознак. Але вже така первісна класифікація факторів, які формують ринкову оцінку вартості банку, дає змогу більш обгрунтовано визначити методи дослідження вартості банківських організацій і запропонувати шляхи її підвищення.
Великий вплив на оцінку вартості банку має ситуація в економіці країни. Так, вартість активів, капіталу і зобов'язань банку залежить від зовнішнього економічного середовища, в якому функціонує банк як ділове підприємство. В той же час, сам банк своєю діяльністю впливає на економічні процеси і діяльність суб'єктів господарювання. Тому необхідно врахувати фактор взаємозалежності від зовнішнього середовища. Потребують вивчення такі загальноекономічні фактори: інвестиційний клімат, податкова політика, рівень конкуренції, стадія життєвого циклу банківської організації. Недосконалість ринкових відносин в окремих сегментах фінансового сектора України взагалі і банківського зокрема викривляє дію фактора співвідношення попиту і пропозиції, що впливає на взаємовідносини між продавцем і покупцем. Важливе значення мають фактори, пов'язані з уявленнями власника. Причому в умовах подальшої соціальної і політичної стабілізації суспільства більш повне і послідовне врахування цих факторів повинно, на наш погляд, відігравати зростаючу роль. Необхідно зважати на рівень здатності задовольняти потреби власника. Банк в цілому або його частина має вартість тільки тоді, коли він здатен задовольняти потреби власника приносити дохід протягом певного часу.
Також важливо враховувати рівень очікуваних майбутніх доходів. В умовах поступового зниження інфляції спостерігається істотне зменшення ринкових процентних ставок, що призводить до скорочення маржі і відповідно до падіння доходів банків. Особливий вплив на оцінку вартості банку здійснює фактор заміщення, оскільки гранична вартість банку і його майнового комплексу пов'язана з вартістю будь-якого іншого об'єкта з аналогічною рентабельністю [2].
Під оцінкою вартості банку як ділового підприємства слід розу¬міти певний алгоритм визначення його ринкової вартості з урахуванням майбутніх грошових потоків. Необхідність ринкової оцінки вартості банку безпосередньо випливає з цілей суб'єктів, що зацікавлені в такій оцінці. До них, передусім, належать: банки й інші кредитори, інвестори, акціонери (власники банку), менеджмент банку, страхові компанії і фонди, біржі, рейтингові агенції, державні органи.
На думку автора, однією із причин такої ситуації, окрім відсутності відповідної практики, обмеженості статистичних даних та низького рівня інформаційної прозорості вітчизняних банківських установ, є невірне розуміння теоретичних концепцій та намагання отримати єдину модель оцінки. Застосування базових підходів до оцінки теоретично є цілком правильним, однак воно надає лише узагальнене уявлення про ринкову вартість банківської установи і не враховує конкретних особливостей її формування в тих чи інших умовах.
Іншими важливими питаннями ринкової оцінки вартості банку є потреба в формуванні єдиної системи методичних прийомів та методів, набір яких визначатиметься в залежності від цілей та обставин оцінки, а також розробка відповідного алгоритму вибору та застосування найбільш оптимального інструментарію оцінки банку.
Структура інструментарію оцінки банків була сформована відповідно до найбільш актуальних на даний момент напрямків зміни власності на капітал банку, до яких зокрема належать:
- Купівля-продаж контрольного пакету акцій (часток) банку.
- Купівля-продаж неконтрольного пакету акцій (часток) банку, що мають вільний обіг на ринку
- Купівля-продаж неконтрольного пакету акцій (часток) банку, що не мають вільного обігу на ринку [3].
Перший варіант може бути реалізований як відповідно до угоди про злиття чи поглинання, так і випадку придбання банку стороннім інвестором. Другий варіант відображає як первинне розміщення акцій банків на фондових ринках, так і продаж міноритарних пакетів акцій, що мають або матимуть вільний обіг на ринку. Нарешті, третій варіант є типовим для банків, які залучають портфельних інвесторів, або ж для ситуації стратегічного партнерства двох банків, без зміни форми контролю за їх капіталами. В усіх приведених випадках, на погляд автора, питання правильної оцінки вартості носять ключовий характер, і тому їх вирішення вимагатиме особливого інструментарію оцінки вартості банків.
Згідно отриманих результатів досліджень, основні відмінності при оцінці ринкової вартості банку за кожним із наведених вище варіантів полягають у наступному. По-перше, у доцільності застосування того або іншого підходу чи методу оцінки. По-друге, при необхідності використання спеціальних корегуючих коефіцієнтів (премій чи дисконтів) для приведення результатів оцінки за тим чи іншим методом у відповідність до міри, у якій об’єкт купівлі-продажу надає доступ до тих економічних вигод, оцінка вартості яких лежить в основі того чи іншого методу.
Для оцінки вартості банків використовують різні методи, які групуються у три основні підходи: витратний (або майновий), ринковий (або порівняльний) та доходний. Теоретично, для отримання найбільш повного та об’єктивного результату оцінки, оцінник має користуватися усіма підходами, які відбивають дію окремих принципів оцінки. Проте, на думку автора, у деяких випадках використання того чи іншого підходу неможливе без належної модифікації, або взагалі недоцільне. Тому для удосконалення практики оцінки ринкової вартості банків в сучасних умовах слід формувати методичний апарат такої оцінки, виходячи із наступних міркувань: по-перше, згідно цілей та обраного виду вартості (ринкова, страхова, інвестиційна, ліквідаційна тощо), а по-друге – відповідно до об’єкта і специфічних обставин оцінки [4].
Отже, для проведення оцінки ринкової вартості банку, під якою слід розуміти вартість, виражену грошовою сумою, в обмін на яку можна отримати права на володіння і розпорядження банком на дату оцінки між добровільним покупцем і продавцем в результаті незалежної комерційної угоди, за умови, що обидві сторони діяли на основі наявності повної та достовірної інформації, також має бути сформований відповідний інструментарій, який, з одного боку, ґрунтуватиметься на основних теоретичних принципах і загальновизнаних методичних підходах до оцінки, а з іншого боку, забезпечуватиме достатньо високий рівень об’єктивності за рахунок врахування конкретних обставин проведення оцінки.
Проведене автором дослідження дозволило виділити та узагальнити найбільш адекватні методи та підходи, що відповідають тій або іншій ситуації оцінки ринкової вартості банку. Сукупність цих підходів та методів, разом із відповідним знижками та преміями, систематизовано у табл. 1.
Таблиця 1
Інструментарій оцінки ринкової вартості банків залежно від об’єкту оцінки [5]
| № з/п | Об’єкт оцінки | Підходи, що використовуються | Методи, що використовуються | Дисконти/премії, що використовуються |
| 1 | Контрольний пакет прав | витратний | метод чистих активів | премія за додаткові нематеріаль-ні активи (за наявності) |
| доходний | метод дисконтування вільних грошових потоків | - | ||
| ринковий |
метод порівняних трансакцій метод ринкових котирувань |
- премія за контроль |
||
| 2 | Неконтрольний ліквідний пакет прав | доходний | метод дисконтування вільних грошових потоків | дисконт за відсутність контролю |
| ринковий | метод ринкових котирувань | - | ||
| 3 | Неконтрольний неліквідний пакет прав | доходний | метод дисконтування вільних грошових потоків |
дисконт за відсутність контролю дисконт за брак ліквідності |
| ринковий | метод ринкових котирувань | дисконт за брак ліквідності |
Як видно із таблиці, ситуації повного контролю за діяльністю банку, відповідає найбільш широкий набір підходів і методів. Причому, якщо алгоритм оцінки ринкової вартості за доходним та ринковим підходами буде ідентичним до поширених методик, то порядок застосування витратного підходу, на нашу думку, має зазнати певних змін.
Мова йде про необхідність додаткової оцінки справжньої ринкової вартості нематеріальних активів. Існують дві основні групи нематеріальних активів, що можуть впливати на вартість банку. До першої належать окремі статті активів, які мають первісну та залишкову вартість, що може бути порівняна із ринковими цінами або вартістю заміни на аналогічні за функціями активи (програмне забезпечення, ліцензії, патенти тощо). Друга група активів взагалі не має вартісного відображення у фінансовій звітності банку, але має важливе значення для його бізнесу (репутація серед клієнтів, привабливість продуктового ряду, якість обслуговування, ділові зв’язки тощо). Оцінка першої групи активів має проводитись в рамках стандартної практики застосування методу чистих активів, і залежить, передусім від якості та ступеню деталізації фінансових звітів банку. Оцінка другої групи активів є набагато складнішою. Проте, ці нематеріальні активи можуть мати вирішальне значення для оцінки справжньої вартості чистих активів та, відповідно, ціни на ринку.
Доходний підхід до оцінки вартості контрольного пакету цілком може бути застосований шляхом використання добре відомого методу дисконтування майбутніх вільних грошових потоків, причому без будь-яких коригувань. Фактично, лише власники контрольного пакету мають змогу в повній мірі розпоряджатися тими вільними грошовими потоками, які генерує банк. Тому даний метод зазвичай посідає чільне місце при купівлі-продажу контрольних пакетів на розвинених банківських ринках [6].
Застосування ж ринкового, або порівняльного, підходу у випадку оцінки вартості контрольного пакету має бути комплексним, і залежить, на думку автора, від статистичної бази, на яку спирається оцінник. Наприклад, при розрахунку відповідних мультиплікаторів не слід ототожнювати поняття ринкових котирувань на вільному ринку та цінових параметрів конкретних угод щодо купівлі-продажу значних пакетів акцій (часток) банків, або допускати комбінування цих складових. Автор вважає за доцільне застосовувати з метою оцінки вартості контрольних пакетів два окремі методи – метод порівняних трансакцій (без жодних коригувань, тобто, як такий, що ґрунтується на ринковій статистиці, сформованій у ідентичних умовах) та метод ринкових котирувань із відповідною премією за контроль. Ця премія є необхідною для коригування отриманих вартісних мультиплікаторів з огляду на додаткову економічну цінність контролю, яка не входить до наявних ринкових котирувань.
Розмір відповідної поправки до цінових мультиплікаторів банків, сформованих на відкритих ринках, як правило, визначається експертно, на основі статистичних даних. На жаль, таких статистичних даних в Україні не існує внаслідок як відсутності значної кількості угод щодо купівлі-продажу контрольних пакетів прав на банки та закритий характер тих одиничних випадків, що мали місце, так і в силу нерозвиненості фондового ринку. У даному випадку можна орієнтуватися на міжнародні статистичні дослідження, які визначають розмір премії за контроль у діапазоні 30-40% від вартості акцій на відкритому ринку. До одного із таких інформаційних джерел можна віднести відомий серед експертів щорічний довідник Mergerstat Review, який видає банк Merrill Lynch [7]. У ньому публікуються дані щодо середньої премії за контроль, як різниці між ціною акцій міжнародних компаній , сплаченою під час придбання їх контрольних пакетів та середньою їх ціною на фондовому ринку за п’ять днів до дати оголошення про майбутню угоду.
Наступною складовою запропонованого автором інструментарію є порядок обчислення вартості банку у випадку зміни власника неконтрольного, але ліквідного пакету прав на нього. Це є характерним для оцінки акцій банків, що вільно обертаються на ринку, або акцій банків, що планують первісне розміщення на фондових майданчиках. У даному випадку доцільним буде використання результатів методу порівнянь з ринковими цінами на акції банків-аналогів, що вільно обертаються на ринку, та результатів методу дисконтування вільних грошових потоків, але з відповідною поправкою на відсутність у власника неконтрольного пакету достатніх прав для пропорційного контролю за розподілом грошових потоків банку. Згадана поправка може виступати у вигляді дисконту за відсутність контролю, який є величиною, оберненою до премії за контроль. Аналогічним чином можна було застосувати дисконт за відсутність контролю до розрахунків вартості на основі мультиплікаторів угод щодо купівлі-продажу контрольних пакетів банків на ринку. Проте, зважаючи на те, що ринок контрольних пакетів є досить специфічним і його цінова кон’юнктура формується під дією іншого набору факторів у порівнянні з фондовим ринком, використання методу порівняних трансакцій при розрахунку вартості неконтрольних пакетів, як правило, є не доцільним. Окрім, звичайно, випадків відсутності інформації щодо ринкових котирувань на відкритих ринках. Витратний підхід до оцінки, на думку автора, взагалі не слід застосовувати при визначенні вартості неконтрольного пакету акцій (часток) банку, з огляду на обмежений доступ їх власників до розпорядження активами і зобов’язаннями, а також внаслідок відсутності їх потенційної зацікавленості у відтворенні аналогічного за властивостями банку.
І, нарешті, останнім компонентом інструментарію є визначення вартості банку під час купівлі-продажу неконтрольного й неліквідного пакету прав, що відображує тенденцію до поширення практики портфельних інвестицій та стратегічних альянсів, яка останнім часом стає відчутною на банківському ринку України. Фактично, базовий алгоритм оцінки вартості таких прав є подібним до алгоритму оцінки вартості прав з ліквідного неконтрольного пакету. Він ґрунтується на результатах ринкових порівнянь та результатах дисконтування вільних грошових потоків, відповідним чином скоригованих на відсутність контролю. Проте, обидва методи мають у даному разі зазнати ще однієї важливої модифікації – врахування ефекту відсутності ліквідності прав, що купуються.
Оскільки справедлива компенсація недостатнього рівня ліквідності для кожного інвестора має власний кількісний вираз, визначення відповідного дисконту можливе лише на основі емпіричних досліджень. У світовій практиці оцінки існують такого роду дослідження, зокрема, найбільш відомі SEC Institutional Investor Study, Maher Study, Emory Studies, Willamette Management Associates Studies та ін. Вони переважно ґрунтуються на двох основних підходах до аналізу інформації: порівнянні цін на акції на біржовому ринку із цінами на акції подібних компаній при закритих угодах чи позабіржовому ринку, або порівнянні цін на акції конкретної компанії до первісного публічного розміщення та після нього [8, 9]. На жаль, в Україні подібні дослідження не проводяться внаслідок відсутності відповідної інформації. З іншого боку, враховуючи дані вказаних вище зарубіжних джерел, які, до речі, можуть суттєво різнитися між собою, та слабкий рівень розвитку вітчизняного ринку капіталів, за результатами досліджень автора цільовий рівень дисконту для оцінки неліквідного неконтрольного пакету акцій (часток) банків в Україні можна визначити в діапазоні 30-40%.
Таким чином, можна зробити висновок, що запропонований інструментарій оцінки банків, з одного боку, задовольняє основні та нагальні потреби фінансового ринку України у якісній та об’єктивній інформації щодо вартості банківських установ; з іншого боку, повністю відповідає Міжнародним стандартам оцінки, а також загальноприйнятим світовим стандартам професійної діяльності з оцінки вартості бізнесу. Додатковим емпіричним підтвердженням зроблених висновків та запропонованих рішень є результати розрахунків автора, зроблені під час дослідження на основі реальних даних, які виявилися близькими за своїм значенням в рамках кожного випадку оцінки прав власності на банківський капітал.
Отже, розроблені автором пропозиції щодо вартісної оцінки банків можуть слугувати основою для подальших наукових теоретичних досліджень, надійним інструментом для використання у практичній діяльності з боку інвесторів, регуляторів та усіх інших зацікавлених у об’єктивній оцінці вартості банків сторін. Це має полегшити реалізацію процесів щодо зміни прав власності на банки або їх частки, і тим самим сприяти подальшому зростанню рівня капіталізації та кредитно-інвестиційного потенціалу банківської системи України.
Автор Галайко Назар Романович - викладач кафедри банківської справи Львівського інституту банківської справи Університету банківської справи НБУ, кандидат економічних наук
