Принципи організації бізнесу або Реквієм по мрії

Теги: Михайло Колісник, фінансовий ринок, інвестування, фондовий ринок

Пропоную проаналізувати вітчизняне законодавче та фінансове середовище, порівняти його з аналогічними середовищами в країнах з розвинутою економічною системою, спробувати знайти логіку та послідовність, а деякі моменти пояснити з точки зору історичної перспективи розвитку бізнесу.

„І живим, і мертвим, і ненародженим,
акціонерним товариствам присвячується...”

Частина перша. Вступ до реквієму

Реквієм по мрії? Чи може реквієм по вітчизняному фондовому ринку? Звичайно, реквієм по вітчизняному фондовому ринку є не більше, ніж метафора. Більше того, фондовий ринок ще не вмер і, можливо, реквієм по ньому писати зарано…

«Надгробні промови наповнені глибоким змістом:
вони дають точну уяву про те, яким слід було бути покійному»

Дж.Ваперен

Проте я пригадую райдужні мрії середини 90-х років про те, що от пройде ще 5, ну нехай, 10 років незалежності України і ми будемо мати такий самий фондовий ринок як в країнах з розвинутою економічною системою.

На жаль це були лише мрії… Як сказав хтось з відомих авторів афоризмів «Мрії обов’язково збуваються, але не обов’язково Ваші». Моя мрія стосовно розвинутого фондового ринку з активними вторинними торгами, з економікою у якій переважатимуть акціонерні товариства, на жаль не збулася. Не збулася ще? На жаль ні! Мушу констатувати сумний факт ”не збулася вже”!

Маємо зараз хоч і ринкову, проте економіку у якій сильний наголос зроблено у сторону фінансово-промислових груп, частина з яких має явне олігархічне забарвлення. Ці групи видніються як вершина численних айсбергів серед холодного моря крижаних уламків - непублічних, закритих самих на собі товариств з обмеженою відповідальністю, готових у будь-яку мить розпастися на ще менші уламки-складові – приватних підприємців.

Отака холодна картина. Картина реквієму по мрії. Так сталося. І лише повсякчасне наболіле питання тривожить свідомість „чому так сталося?”

Щоб дати відповідь на нього, залишимо емоції в стороні та поринемо в цей холодний бізнес-світ озброєні не менш холодним інструментом – аналізом.

Проаналізуємо вітчизняне законодавче та фінансове середовище, порівняємо його з аналогічними середовищами в країнах з розвинутою економічною системою, попробуємо знайти логіку та послідовність, а деякі моменти спробуємо пояснити з точки зору історичної перспективи розвитку бізнесу.

Почнемо з законодавства.

Частина друга. Законодавчий безпорядок після порядку

Законодавство, що стосується бізнесу чимось нагадує посудину у яку налита рідина. Так само як рідина змушена приймати форму посуду у який вона налита, так само бізнес змушений приймати ті бізнес форми, які диктує йому законодавство. Більш того на форму бізнесу впливає також податкове законодавство. Проте так само як рідина навіть будучи налитою у певну посудину не змінює при зміні форми свого хімічного складу, так само і бізнес прийнявши легально дозволену форму організації не змінює власних економічних та фінансових законів, котрі диктують його внутрішню організацію та спосіб функціонування.

«На світі залишилося багато безпорядку після тих,
хто хотів привести його в порядок»

Лешек Кумор

З практичного боку, нерозуміння цього взаємозв’язку та взаємозалежності законодавчої і податкової бази та економічних законів розвитку ринкової економіки приводить до того, що багато практикуючих фінансових менеджерів відкидають можливість функціонування та застосування класичних законів та теорій фінансового менеджменту, посилаючись на специфіку функціонування українського ринку.

При цьому вони стверджують, що законодавче та податкове середовище в Україні настільки специфічне що жоден фінансовий інструмент чи закономірність в чистому вигляді в Україні працювати не буде, а отже відпадає необхідність їх вивчення та спроб зрозуміти.

Почнемо з того, що в чистому вигляді фінансові закони не працюють в жодній країні. Всюди вони модифікуються та приймають той вид, який їм диктує правове та податкове середовище. Проте їх незнання не просто не дозволяє їх застосувати на практиці. Ми навіть не можемо їх адаптувати для застосування в умовах певної економічної системи.

Ми не можемо змінювати речі принцип функціонування яких нам невідомий.

Залишилося пояснити це вітчизняним чиновникам від законотворства.

Проте існування об’єктивних фінансових та економічних законів часто ігнорується не лише творцями законодавчої та нормативної бази (і не лише в Україні).

Вплив функціонування правового та податкового середовища суб’єкта виробничо-господарської діяльності на прийняте ним фінансове рішення на сьогодні є відносно маловивченою галуззю фінансового менеджменту. Дана галузь економічної науки є об’єктом полеміки вітчизняних та зарубіжних науковців та практиків. Гіпотези стосовно впливу правового та податкового середовища на прийняття фінансового рішення концептуально не систематизовані та вимагають впорядкування та класифікації.

Проте зарубіжний досвід показує, що незалежно від податкового та правового середовища економічні та фінансові закони існують у незмінному вигляді, в той час як специфіка їх прояви залежить від правового та податкового середовища конкретної країни.

«Просто неймовірно, як сильно можуть нашкодити правила,
як тільки наведеш у всьому занадто строгий порядок»

Георг Ліхтенберг

Розглянемо специфіку прояву фінансових закономірностей через призму вітчизняного правового та податкового середовища України. Для цього скористаємося наступною послідовністю об’єктів, що розглядаються:

  • правове середовище України, зокрема форми власності в Україні та форми організації бізнесу;
  • податкове середовище в Україні, а саме види податків, їх ставку та спосіб нарахування.

Детальний розгляд правового та податкового середовища може стати об’єктом не однієї статті, а цілої низки монографій, тому обмежимося лише деякими концептуальними положеннями.

Крім того, для того щоб зрозуміти роль фінансових директорів компаній ми повинні ознайомитись з тою обстановкою у котрій їм доводиться функціонувати. Потрібно розглянути правові основи організації діяльності підприємств та організацій і виявити їх переваги та недоліки.

Частина третя. Чи жінки поділяються на одружених та блондинок?

Оскільки основою функціонування будь-якого середовища господарювання є форми власності у котрих доводиться функціонувати, то почнемо саме з них.

Афоризм, винесений в назву даного розділу, по при те, що використовується деякими чоловіками як керівництво до дії, насправді є прикладом невдалої класифікації, де в єдину класифікаційну групу були зведені дві різнопланових характеристики. Подібним чином поступили і вітчизняні законотворчі виділивши серед форм власності в Україні приватну, колективну та державну.

У відповідності до закону України “Про власність”. “Власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. Всі форми власності є рівноправними. Власність в Україні існує в різних формах. Україна створює рівні умови для розвитку всіх форм власності та їх захисту”. [1]

Далі у наступній статті даного закону стверджується, що “Майно може належати на праві спільної (часткової або сумісної) власності громадянам, юридичним особам і державам. Допускається об'єднання майна, що є власністю громадян, юридичних осіб і держави, та створення на цій основі змішаних форм власності, в тому числі власності спільних підприємств з участю юридичних осіб і громадян інших держав”. [1]

«Наводити порядок потрібно тоді, коли ще немає смути»
Лао-цзи

Наведені вище законодавчі положення в значній мірі визначають специфіку прояву фінансових загальноекономічних законів. Проаналізуємо різницю у формах власності.

Законодавча практика більшості західних країн допускає існування лише двох форм власності: державної та приватної. Дійсно логічно довершеною була би наступна класифікація:

  • за об’єктом приналежності власність буває: приватна та державна;
  • за кількістю власників власність класифікується на: одноосібну та багатоосібну (колективну).

Тепер розглянемо як дане положення впливає на прийняття фінансових рішень. Дозвіл організації підприємств з колективною формою власності не лише узаконював створення колективних господарств, як це було на момент прийняття даного закону. Він дозволив сформувати підприємства де майном володіє колектив власників, часто ментально ототожнений з трудовим колективом. Як результат утворюється власність, котра з мінімальними затратами формує стару “соціалістичну” модель управління.

Більше того, для певної частки українських акціонерних товариств характерна передача акціонерного капіталу у руки трудового колективу, концентрація контрольних функцій в руках топ-менеджменту та, як наслідок, “знерухомлення” акцій шляхом передачі їх повністю або частково новоствореним самим топ-менеджментом господарським формам з утрудненою передачею власності, наприклад, товариствам з обмеженою відповідальністю.

Так, специфіка законодавчої бази впливає на прояв економічних та фінансових законів в Україні. В даному випадку замість подальшого “розпорошення” акцій вітчизняних АТ та створення дійсно ефективної ринкової економіки маємо утворення олігархій. Економічна проява фінансової концепції “ризик-прибуток”, відторгнення першого, та наявність законодавчо дозволеної можливості отримання додаткового прибутку шляхом управління залученим капіталом інших акціонерів при повній відсутності відповідальності за результати управління сформувало специфіку вітчизняного фондового ринку.

Частина четверта. У бізнесі як у бізнесі

Тепер розглянемо форми організації бізнесу в Україні та порівняємо їх з зарубіжними формами організації. Найкраще представити таку відповідність можна у вигляді наведеної нижче схеми (рис.1).

 

 

Рис.1. Графічна модель відповідності форм організації бізнесу в Україні та США

Як видно з даної схеми повної відповідності між українськими формами організації бізнесу та такими формами в США не існує. Зокрема, поняттю одноособової власності в США відповідає одразу дві форми організації бізнесу в Україні – це приватне підприємництво та приватне підприємство. Остання з наведених форм передбачає відділення персональних фінансових ресурсів власника бізнесу від наявного фінансового потенціалу його фірми. Як наслідок місія фірми, котра з точки зору фінансового менеджменту полягає в забезпеченні багатства власників фірми може досягатись всіма дозволеними чи не регламентованими законодавством методами трансферу грошових потоків з коштів фірми до кишені її власника.

Наприклад, власник приватного підприємства прагне до зменшення фінансового потенціалу власної фірми та збільшення персонального фінансового потенціалу, що може забезпечуватись шляхом:

  • отримання пільгових кредитів на власному підприємстві;
  • використання у приватних цілях та повне приватне користування майном фірми, не пов’язане з її операційною діяльністю;
  • персональне придбання елементів основних фондів та передача їх у оренду власній фірмі.

Всі зазначені вище форми трансферу коштів компанії у персональний грошовий потенціал власника не актуальні для приватного підприємця як в США, так і в Україні, оскільки для даних форм власності не існує розділу фінансових потоків на персональні доходи власника та доходи фірми.

Це ще раз демонструє те, що загальноекономічні фінансові закони та принципи діють в Україні незмінно, приймаючи форму прояву продиктовану специфікою вітчизняного законодавства. Тобто бізнес однаково проявляє себе як в Україні, так і в інших країнах.

Розглянемо тепер ті форми організації бізнесу, котрі передбачають спільне володіння підприємством. Отримаємо таку саму картину.

В США вони отримали назву партнерств. В Україні їх діяльність регламентується законом України “Про господарські товариства”.

Характерною ознакою функціонування даних партнерств у США є переважання серед останніх партнерств з повною відповідальністю та партнерств з обмеженою відповідальністю. Зазначимо, що зарубіжна практика розглядає партнерство з обмеженою відповідальністю як таке в складі котрого повинен обов’язково знаходитися один головний партнер, відповідальність якого не обмежена. Тобто за структурою таке партнерство скоріше відповідає нашому командитному. Діяльність відповідників вітчизняних товариств з обмеженою відповідальністю, а в практиці США їх називають партнерствами з обмеженою відповідальністю головного партнера дозволена лише в обмеженій кількості штатів та стосується лише обмежених видів діяльності, наприклад, видобування корисних копалин [2], [4]. Член такого товариства (партнер-вкладник) вкладає в нього капітал та несе відповідальність у розмірі, що не перевищує розмір вкладеного капіталу.

Ординарним вважається положення згідно до якого особи що займаються бізнесом несуть по ньому повну відповідальність. Так склалося історично, оскільки поняття юридичної особи сформувалося відносно недавно, у 1819 році і застосовується в США стосовно корпоративних форм організації бізнесу.

Розповімо коротко як це відбулося.

Частина п’ята.  Як Дартмурстький коледж судився з Вільямом Вудвардом

Зарубіжна практика, на відміну від української, застосовує поняття відокремлення осіб власника та підприємства виключно стосовно понять акціонерів та акціонерної корпорації.

Остаточно це було закріплено відоми рішенням Верховного суду США у справі „Дартмутський коледж проти Вільяма Вудварда” майже 200 років тому.

Справа розпочалася у 1815 році. На той час у Сполучених Штатах існувала відносно невелика кількість акціонерних корпорацій (товариств), котрі залишилися з колоніального часу. Серед вцілілих акціонерних корпорацій значна частина носила неприбутковий характер, зокрема це були приватні школи, коледжі та університети. Подібним статусом володів і Дартмуртський коледж котрий був заснований у 1769 р. Тоді засновниками коледжу виступили ряд приватних осіб, в тому числі майбутніх професорів цього коледжу. В цьому ж році королем Георгом ІІІ коледжу був наданий корпоративний статус, про що зазначалося в установчій угоді.

У 1815 році, понад тридцять років після американської революції, губернатором штату Нью-Гемпшир Вільямом Вудвардом була зроблена спроба анулювати приватний характер Дартмуртського коледжу перетворивши його у державний університет. Для цього Вудвардом був анульований корпоративний статус коледжу, а існуюча на той час Надзірча Рада цього приватного закладу була замінена у повному складі. Учасниками попередньої ради був порушений судовий позов проти дій Вільяма Вудварда, котрі неконстутиційно порушували права Дартмуртського коледжу.

Практично, ця справа носила унікальний на той час характер оскільки мова йшла про права особи – Дартмуртського коледжу, - котру пізніше у законодавствах багатьох країн стануть називати юридичною особою. До того часу це поняття не відокремлювалось від поняття власників бізнесу, як і не відокремлюється воно до нашого часу у випадку одноосібної власності та партнерств у США.

Саме справа „Дартмутський коледж проти Вудварда” дозволила викристалізувати дане поняття.

Дартмуртський коледж виграв дану справу. У відповідності до рішення Верховного суду США виголошеного верховним суддею Джоном Маршалом стосовно справи „Дартмутський коледж проти Вільяма Вудварда” від 2 лютого 1819 р. в США, “корпорація це штучне утворення, невидиме, нематеріальне, котре існує лише законодавчо”. Будучи утворена законодавчо, вона володіє лише тим майном, котру їй надає статут про її створення [2], [4].

Цінність судового випадку „Дартмутський коледж проти Вільяма Вудварда” полягала в тому, що не дивлячись на непопулярність даного рішення у час прийняття:

  • вперше було уточнене поняття юридичної особи;
  • була показана непорушність контрактних умов та зобов’язань при заснування акціонерної корпорації проти дій третьої сторони, нехай навіть нею виступають представники влади;
  • акціонерна корпорація к юридична особа була створена за виглядом та подобою особи фізичної, більше того повністю конституційно прирівняна до неї у правах;
  • уточнення сутності корпорації послужило прикладом для створення поняття юридичної особи у законодавчих системах інших країн.

Додатково слід відмітити, що таке відокремлення у незалежну юридичну особу в США характерне лише для акціонерних корпорацій. Всі партнерські та одноосібні форми організації бізнесу діють без створення юридичної особи (!).

Досвід функціонування акціонерних товариств в США показує, що відмінною рисою даної форми організації бізнесу є те, що вона єдина може існувати об’єктивно незалежно від її власників і тим більше держави. Відповідальність власника обмежена розміром його капіталовкладень. Практика функціонування акціонерних корпорацій в США розглядає обмеження відповідальності власників корпорації – як важливу перевагу порівняно з одноосібною власністю чи товариством, оскільки корпорація може залучати кошті під власним ім’ям, не накладаючи на своїх власників необмежену відповідальність, а отже для задоволення претензій не можна конфіскувати особисте майно власників [2]. Перевагою також слід вважати відносно легку передачу права власності шляхом організації операцій з цінними паперами.

Тепер розглянемо українську дійсність стосовно акціонерних товариств. Звичайно жодних аналогових рішень, тим більше 200 літньої давності тут не знайдеш. Взагалі нонсенсовно звучала би назва справи “N-ський Приватний Інститут проти Голови М-ської Облдержадміністрації». Проте, існуюче законодавство ще більше поглиблює різницю між бізнесом США та в Україні і це не лише на законодавчому, але і на ментальному рівні.

Перш за все, в Україні всі форми організації бізнесу (за винятком фізичної особи суб’єкта підприємницької діяльності) носять статус юридичної особи. Тобто всі вони створені за образом та аналогією акціонерної корпорації.

Розглядаючи поняття юридичної особи як визначальне, та користуючись ним як принциповим, можемо сказати, що замість одного виду акціонерного товариства як у США маємо їх шість різних видів (всі господарські товариства плюс приватне підприємство – юридична особа). При цьому лише одне з них знаходиться у віданні Державної комісії по цінних паперах та фондовому ринку (ДКЦПФР). От і виходить що ріст справжніх акціонерних товариств, відкритих, публічних, в Україні мабуть не відбудеться. До тих пір поки інші форми організації бізнесу не будуть пропонувати всі ті ж самі переваги при організації бізнесу, що і акціонерні товариства, тільки при меншій ціні організації та утримання цих форм бізнесу та при відсутності контролю зі сторони ДКЦПФР.

Розглянемо тепер специфіку функціонування вітчизняних акціонерних товариств. У відповідності до українського законодавства [3], акціонерним визнається товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства.

Акціонери відповідають за зобов'язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій. Загальна номінальна вартість випущених акцій становить статутний фонд акціонерного товариства, який не може бути менше суми, еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення акціонерного товариства.

До акціонерних товариств належать:

  • відкрите акціонерне товариство, акції якого можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі продажу на біржах;
  • закрите акціонерне товариство, акції якого розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі.

Закрите акціонерне товариство може бути реорганізовано у відкрите шляхом реєстрації його акцій у порядку, передбаченому законодавством про цінні папери і фондову біржу, і внесенням змін до статуту товариства.

Частина шоста. Прийняття рішення про організаційну форму бізнесу

Отже, в процесі прийняття фінансового рішення про вибір форми організації бізнесу в США, на відміну від України, гіпотетичні засновники користуються наступними принципами. У випадку недостачі капіталу та організації невеликого за розміром підприємства – організовують партнерство. Оскільки практика застосування партнерства з обмеженою відповідальністю головного партнера законодавчо обмежена, то доводиться обирати організаційні форми, що передбачають повну чи часткову відповідальність. Оскільки такі партнерства в США не можуть існувати об’єктивно незалежно від своїх власників, то розподіл повної відповідальності між засновниками партнерства здійснюють не виходячи з точки зору мінімізації останньої, як це роблять у нас в Україні, а виходячи з конкретних функцій та трудового вкладу кожного партнера. На відміну від української практики, партнерства в США не дають можливості організувати процес розділення володіння та управління. Далі, в процесі розвитку бізнесу та при наявності необхідного капіталу чи гіпотетичних інвесторів зі сторони, партнери, як правило, вирішують перереєструвати даний бізнес, утворивши акціонерне товариство. Ось чому, акціонерна корпорація є переважною формою організації бізнесу в США.

Кардинально інакше розглядає форми організації бізнесу українське законодавство, яке розглядає всі форми організації бізнесу, за винятком приватного підприємництва, як такі, що існують об’єктивно незалежно від своїх власників.

Практика показує, що в Україні переважає організаційна форма бізнесу виражена у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю, оскільки операторам ринку вигідна ця форма через обмеження ризику відповідальності. В процесі прийняття фінансового рішення стосовно форми організації бізнесу вони користуються концепцією акцептування прибутку та відторгнення ризику. Взагалі інвесторам характерно прагнення уникнути ризику при одночасному збільшенні власних прибутків. При цьому стає зрозумілою та логічно обґрунтованою переважаюча кількість ТзОВ в Україні при одночасній практичній відсутності товариств з повною чи додатковою відповідальністю.

Останні виступають домінованими з позицій поєднання у них факторів ризику та сподіваного прибутку по відношенню до товариства з обмеженою відповідальністю. ТзОВ при аналогічних можливостях отримання прибутку представляє для підприємця можливість меншої відповідальності, а отже виступає меншим джерелом ризику для власника, проте не для суспільства в цілому.

Законодавчо, в Україні існує ряд обмежень стосовно організаційно правових форм бізнесу для певних видів діяльності. Наприклад, страховий бізнес не можна організувати у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю. В цьому випадку, в процесі прийняття рішення, засновники постають перед дилемою – вибором між акціонерним та командитним товариством. Переважно обирають акціонерне товариство, котре виступає джерелом меншого ризику для підприємця, проте у випадку недостатку капіталу можуть віддавати перевагу командитному товариству, оскільки існує цілий ряд законодавчих положень, котрі в сукупності дозволяють створювати синергійний ефект обмеження відповідальності навіть головного партнера командитного товариства.

Частина сьома. Пост-реквієм

Можливо я трошки і згустив фарби у попередніх розділах. Не все так і погано. Не хочеться думати, що після цих моїх заміток дехто із шановних читачів вирішить переставати займатися бізнесом в Україні.

Проте викладений вище наголос на домінуванні товариств з обмеженою відповідальністю над акціонерними корпораціями був конче необхідний для розуміння сутності проблеми, та відповіді на питання „чому?”

Чому маючи ринкову економіку, достатньо повільне зростання первинного фондового ринку та низькоефективний вторинний ринок? Звичайно не у всьому винні олігархи чи товариства з обмеженою відповідальністю чи навіть всеохоплюючий та всепояснюючий Український Національний Песимізм стосовно власних здобутків чи почуття „ми-не-як-всі”.

Ні, навіть в домінуючому положенні товариств з обмеженою відповідальністю в українському бізнесі є свої переваги. Зрештою, чи так вже й важлива організаційна форма бізнесу, якщо підприємство ефективно втілює власну стратегію, забезпечує зростання добробуту власника та країни і є успішним на вітчизняному та зовнішньому ринку?

Мрії не вмирають, вони генерують нові мрії, навіть, не дивлячись на домінування де-юре товариств з обмеженою відповідальністю на вітчизняному ринку, котрі де-факто з фінансової точки зору функціонують як американські повні партнерства українських фізичних осіб, суб’єктів підприємницької діяльності.

Я вірю що врешті решт ситуація зміниться і у майбутньому нас чекатимуть процеси масової корпоратизації колишніх ТзОВ з метою залучення інвестиційного капіталу.


[1] Закон України “Про власність” ст. 2, пп. 4, 5.

[2] Ван Хорн Дж.К. Основы управления финансами. – М.: Финансы и статистика, 1996.

[3] Закон України «Про господарські товариства», ст. 24, 25.

[4] Ван Хорн Дж.К., Вахович, мл., Джон, М. Основы финансового менеджмента, 11-е издание.: Пер. с англ. М.: Издательский дом «Вильямс», 2001.

Додати коментар




RedTram Україна