Заморожений інвестклімат

Юрій Сколотяний (3) 08 Листопад'11

Теги: інвестиції

Інвестиційна тема - одна з найбільш заяложених в інформаційному просторі - вже давно всім неабияк набридла. Здебільшого через відсутність на цій ниві хоч якихось значущих результатів. Рахунок у заявах чиновників про потреби сфер економіки, для яких є нагальними якісне оновлення та модернізація, вже давно пішов на десятки мільярдів доларів окремо і на сотні мільярдів - спільно. Реально ж залучувані в країну інвестиції залишаються мінімум на два порядки меншими. І якісного поліпшення ситуації в найближчому майбутньому, судячи з останніх "досягнень" як у зовнішньому, так і у внутрішньому просторі, годі й чекати.

Українська дійсність: ракурс ззовні

Головний експерт-оцінювач адекватності здійснюваної в країні макроекономічної політики, як відомо, - Міжнародний валютний фонд. Звісно, безрезультатність переговорів про відновлення фінансування під час роботи в Києві останньої місії фонду (перебувала в Україні з 25 жовтня по 4 листопада ц.р.) прогнозувати було нескладно.

Та все ж таки розвінчання надій, хоч і слабких, на досягнення компромісу і позитивного рішення в переговорах розчарувало. Як і інформація про вкрай низький рівень порозуміння сторін.

Особливих надій на результативність термінового візиту до Вашингтона відповідальних за цей переговорний напрям віце-прем’єр-міністра Сергія Тігіпка і міністра фінансів Федора Ярошенка покладати теж, мабуть, не варто.

Значно більш критична, ніж у попередника, позиція щодо України нинішньої першої особи МВФ Крістін Лагард вже не перший місяць відчувається і за значно жорсткішою тональністю заяв і за значно меншою готовністю фонду до тих чи інших компромісів.

Значущість цих компромісів була б на порядок нижчою, якби владі вдалося досягти консенсусу і нормального взаєморозуміння зі співвітчизниками і національним бізнесом. Однак і тут, попри неабиякі зусилля або імітацію бурхливої діяльності, результати в основному розчаровують.

Про те, що план задекларованих реформ поки що виконується лише наполовину, на засіданні Кабміну 2 листопада заявив президент Янукович. Із 79 законопроектів, які мали подати до парламенту, на сьогодні внесено лише 39. Як уже повідомляло DT.UA, під час останнього засідання комітету з реформ голова адміністрації президента Сергій Льовочкін розкритикував присутніх за те, що виконавча влада виконує не більше 30% розпоряджень президента і реалізує приблизно таку ж частину ініціатив.

В опублікованому нещодавно черговому рейтингу умов для ведення бізнесу (Doing Business 2012) групи Світового банку Україна вкотре скотилася на кілька сходинок вниз - зі 145-го місця на 152-ге. І позаду України серед усіх держав колишнього СРСР залишився тільки Узбекистан (166-та позиція). Серед передовиків - Грузія (16-та), Латвія (21-ша), Естонія (24-та), Литва (27-ма), Казахстан - 47-й. Росія торік теж зуміла зміцнити свої позиції на чотири пункти, піднявшись на 120-те місце.

Представники СБ були дипломатичними: реформи в Україні теж ідуть, але, на жаль, надто повільно. І можна, звісно, шкодувати, що чимало з ухвалених в Україні в регуляторній сфері законів виявилися не врахованими в дослідженні через запізніле набрання чинності, щось потрапило в розряд неврахованих через особливості та недосконалість методології рейтингу, а щось - у результаті упередженості та суб’єктивності оцінок місцевих експертів, які брали участь у його складанні.

Так, навіть якщо не враховувати настільки неоднозначного нормативного документа, як Податковий кодекс, з поданих у 2010-2011 роках з ініціативи Держкомпідприємництва 22 законодавчих ініціатив парламент затвердив 15. Із них 11 виявилися неврахованими рейтингом. Уже проведене скасування більш як 35 тис. із чинної несусвітньої тьми (58,6 тис.) регуляторних актів теж заслуговує на всіляку похвалу. Зниження з 93 до 23 кількості дозвільних документів і процедур у галузі будівництва (час їх проходження скорочено вшестеро) теж напевно матиме ефект після повної імплементації.

Значне спрощення багатьох інших процедур у сферах регуляторної політики в цілому, відкриття та ліквідації бізнесу, дозвільної системи та ліцензування, державного контролю і технічного регулювання теж певною мірою полегшить життя підприємцям.

Та факт залишається фактом - для потенційних зовнішніх інвесторів, які орієнтуються на оцінки групи Світового банку, українське регуляторне середовище для підприємств легального сектора залишається однією з найбільш обтяжливих у світі.

І зсередини

Як, втім, і для потенційних внутрішніх приватних інвесторів, які, судячи з оцінок про перебування у тіньовому оберті близько 70-90 млрд. дол., теж могли б надати потужного імпульсу розвитку "світлої" частини економіки, зростанню бюджетних надходжень і підвищенню зайнятості.

Цього року IFC (Міжнародна фінансова корпорація) провела вже третє за рахунком дослідження бізнес-середовища на основі опитування вітчизняних підприємців. Вибірка включила 1636 підприємств і 415 приватних фірм. Результати, підсумовані в звіті "Інвестиційний клімат в Україні: яким його бачить бізнес", свідчать, що дотримання лише трьох регуляторних процедур (у сфері дозволів, перевірок і технічного регулювання) обійшлося приватному сектору України торік вцілому мінімум у 7,2 млрд. грн.

Висновки дослідження свідчать, що регуляторні процедури останнім часом все ж таки істотно спрощуються. Так, скорочується кількість необхідних дозволів і час на їх отримання, при цьому дедалі частіше застосовується принцип мовчазної згоди у цій сфері. Однак, попри це, дозвільна система залишається занадто обтяжливою і обійшлася українському бізнесу мінімум у 1,8 млрд. грн.

Окрім того, регуляторна реформа серйозно буксує через неналежне виконання законів та їх надто повільну імплементацію.

На процедури технічного регулювання українські підприємства витратили торік 2,2 млрд. грн. Перевірки ж наглядових і контролюючих органів, за підрахунками IFC, 2010 року обійшлися вітчизняному бізнесу в 3,2 млрд. грн. Хоча б раз на рік перевіряльники приходять до трьох чвертей (74%) підприємств, а тривалість перевірок (у середньому 14 днів) залишається надто високою порівняно з більшістю сусідів (у Грузії - шість, Білорусі - дев’ять, Узбекистані - десять днів).

Треба сказати, що частота перевірок усе ж таки поступово знижується - їх середньорічна кількість на одному підприємстві торік становила 4,5 порівняно з 5,5 у 2008-му, 6,5 - у 2006-му, 9 - у 2004-му.

При цьому найбільш активними контролюючими органами залишаються податкова служба (перевірила торік 46% підприємств), пожежний нагляд (39%) та санепідемстанція (29%).

Ця ж "чудова" трійка опинилася і в першій п’ятірці структур, які найчастіше приходять до підприємців із перевірками. Санепідемстанція приходить на середньостатистичну фірму в середньому 2,4 разу на рік, Держкомветмедицини - 2,4, пожежний нагляд - 1,9, податкові органи - 1,9 і Держспоживстандарт - 1,4 разу.

Дії податківців (причому далеко не завжди в рамках і відповідно до норм Податкового кодексу) є і одним із головних чинників, які змушують приватних підприємців іти в тінь. Заяви, що таких виявилося як мінімум третина, можуть бути спростовані офіційною статистикою податкових служб, але від цього реальна ситуація все одно не покращиться.

Висновки: нове повторення багаторазово пройденого

Напевно, мало для кого секрет, що одним із головних завдань ініційованих в останні півтора року в Україні податкових і регуляторних нововведень була спроба змусити напівлегально працюючих СПДшників перейти на більш цивілізовану та прозору форму існування малих підприємств шляхом створення повноцінних юридичних осіб.

На це були спрямовані і заборонні податкові нововведення для єдиноподатників, та ініційована ревізія регуляторного середовища разом із податковими послабленнями для новостворюваних фірм.

Однак виявилося, що жити за законом в Україні все ще занадто складно, тому й розпочався масовий перехід підприємців на нелегальне або напівлегальне становище.

А відбувається так із цілої низки причин. По-перше, недосконалість і суперечливість самого регуляторного та фіскального поля роблять практично нереальним повне виконання багатьох закладених у ньому норм. Тим більше що чимало з нормативних актів саме з цією метою (складності виконання) і створювалися. А як ви накажете уповноваженому посадовцю жити і годувати сім’ю при зарплаті, орієнтованій на прожитковий мінімум, яка до реальних життєвих стандартів далеко не дотягує?

От і виходить, що на всі претензії та вимоги пожежників, санепідемстанції, митників та безлічі інших підприємницьких наглядачів їм простіше відповідати, так би мовити, неформально, значно заощаджуючи при цьому сили, нерви, час і кошти.

Тих, хто висунувся і протестує, система кругової чиновницько-владної поруки швидко ламає і нагинає до потрібного стану.

І треба сказати, що хабарно-відкатна система поборів у багатьох найбільш привабливих "галузях" (на митниці і в МВС, податковій і багатьох інших контролюючих і правоохоронних органах) набула дуже стрункої централізованості та системності значно раніше від офіційної вертикалі влади. Тотальна і всепроникна корупція (що теж сотні тисяч разів говорено) - проблема номер один Української держави. І без її розв’язання завдання переходу з розряду бананових республік у категорію повноцінних членів європейської чи іншої цивілізованої спільноти не вирішуване в принципі. Згідно з висновками IFC, корупція залишається невіддільною ознакою українського бізнес-середовища. Так, якщо 2008 року у використанні неофіційних способів вирішення питань з держорганами зізналися 35% опитаних підприємств, то 2010-го - вже 45%. Якщо 2008-го подарунки держслужбовцям, чиї рішення могли вплинути на їх діяльність, доводилося дарувати кожному п’ятому (20%), то 2010 року - кожному четвертому (25%) підприємству.

Середня частка доходів підприємств, витрачених на корупцію 2008-го, становила 6%, 2010-го - вже 10%.

Однак і ці оцінки можуть виявитися серйозно заниженими (у потуранні корупції ми не любимо зізнаватися), хоча кожному, напевно, доводилося це робити тією чи іншою мірою.

Про верховенство права сказано теж незліченну кількість разів, але закон і досі не тільки як дишель використовується, а й застосовується дуже вибірково. Законами нехтують усі, починаючи від гаранта Конституції та суддів і закінчуючи останнім дрібним крамарем. На жаль, і самі закони дуже часто з його порушенням створюються - в обхід законодавцями необхідних регламентів і процедур.

І, нарешті, одна зі "свіженьких", але вже дуже чітко окреслених тенденцій. Надійні гарантії захисту прав власності в Україні останнім часом можуть бути забезпечені (як для олігарха, так і для невеликого підприємця в якійсь глушині) лише за умови передачі контрольного або блокуючого пакета прав власності в руки найбільш впливових користувачів владної вертикалі або їх уповноважених представників практично на всіх її рівнях.

Перефразовуючи добре відомий рекламний слоган: якщо ви володієте хоч скількись успішним бізнесом - ми вже прийшли до вас. І якщо в тіні чи підпіллі ще є (хоча й марна) надія сховатися, то у легального бізнесу шанси навіть теоретично незначні. Запитання - навіщо тоді задумувати і створювати, мучитися, піднімати і плекати своє бізнес-дітище, коли його потім, якщо воно виживе і виросте, все одно заберуть?

За матеріалами Дзеркало Тижня

RedTram Україна