Ларс Танелл: «У ситуації кризи дуже важливо діяти рішуче»

09 Лютий'09

Теги: банківська система, криза

Обсяги фінансової підтримки, яку розвинені країни надають своїм банківським системам, сягають дедалі фантастичніших розмірів. Банки в США і Європі вже одержали від своїх урядів трильйони доларів та євро, та це не дало відчутних результатів. Фінансовій владі не вдалося ні поновити кредитування своїх економік, ні досягти реального оздоровлення фінансових систем. Причому досі ще навіть не прояснилася ситуація з масштабами існуючих проблем: самі банки намагаються їх за можливості приховати, а незалежні зовнішні оцінки варіюються від одного до кількох трильйонів доларів.

У зв’язку з цим дедалі частіше і голосніше звучать обвинувачення на адресу влади не лише в неефективному використанні коштів платників податків, а й у принциповій помилковості підходів до розв’язання проблем. І дедалі більшу увагу привертає успішний досвід Швеції, якій довелося пережити великомасштабну банківську кризу восени 1992 року.

У багатьох країнах, у тому числі в Україні, стає популярною реалізована шведами ідея створення спеціалізованої установи, або «поганого» банку, який викуповував би проблемні банківські активи і брав на себе подальшу турботу про них. Це допомагає «хорошим» банкам, очистивши свої баланси, поступово повернутися до нормальної повноцінної життєдіяльності.

Щоправда, прихильники цієї ідеї часто не беруть до уваги окремих досить жорстких основних принципів, що були закладені у шведській моделі оздоровлення банківської системи. У чому вони полягали і наскільки досвід Швеції можна використати в Україні? Про це, а також про останні антикризові ініціативи своєї організації розповів «ДТ» виконавчий віце-президент Міжнародної фінансової корпорації (IFC) Ларс ТАНЕЛЛ, який у 1992 році очолював шведську державну управляючу компанію Securum.

— Пане Танелл, у чому ви бачите основні недоліки підходів до рекапіталізації банківських систем, які застосовуються зараз у США і ЄС?

— Як нещодавно з’ясувалося, одна з основних проблем полягає в тому, що підхід до рекапіталізації у випадку кожного конкретного банку різний. А оскільки чіткі принципи відсутні, залишається дуже багато неясностей стосовно того, що насправді відбувається в банках. Самі банкіри з цією невизначеністю поки що впоратися не можуть, а їхні клієнти не бачать, чи багато «поганих» активів реально є в банках. І це призводить до ще більшої невизначеності.

Ще одна проблема, на мій погляд, виникає через те, що для порятунку банків використовуються гроші платників податків. Виникають запитання: а наскільки ефективно використовуються ці кошти? Як розподіляються ризики і вигоди між платниками податків і акціонерами підтримуваних структур? Адже якщо платники податків беруть на себе певний ризик, вони мають одержувати і певні вигоди (про що в Україні нерідко «забувають», коли йдеться про витрачання державних коштів. — Ю.С.). Поки що ці запитання залишаються без відповідей.

— Події останніх місяців змусили звернутися до досвіду подолання попередніх криз у банківській сфері, у тому числі шведської. Зараз у світі активно аналізується діяльність очолюваної вами шведської державної управляючої компанії Securum, яка взяла на свій баланс проблемні банківські активи. У чому полягали основні завдання цієї структури, наскільки успішно вона з ними впоралася?

— Головним завданням, для реалізації якого і створювалася ця установа, було поновлення кредитування. Також шляхом поділу банків (після їхньої
ретельної діагностики, повного списання неповоротних активів, визначення реальної капіталізації і націоналізації. — Ю.С.) на «хороші» і «погані» — досягалася мета відбудови і повернення до нормальної діяльності перших. Щоб потім уряд міг їх продати, отримавши за них серйозні гроші.

Завдання безпосередньо Securum полягало в тому, щоб повернути платникам податків якнайбільше грошей із взятих на її баланс проблемних банківських активів. Цього ми, в принципі, досягли — гроші платникам податків повернули.

Позитивним моментом усього було й те, що нам удалося залучити до управління проблемними активами справді висококваліфікованих фахівців із нерухомості, наприклад, або з управління промисловими підприємствами. Тобто тих людей, котрі дійсно глибоко розуміли ситуацію і могли розв’язати складні проблеми. Саме завдяки цьому вдалося повернути гроші.

— Наскільки, на ваш погляд, досвід роботи Securum можна використати сьогодні в Україні?

— Деякі уроки, засвоєні нами, вважаю, будуть дуже корисними також у ваших умовах. Насамперед, якщо розподілити банки на хороші і погані, то ви зможете знизити рівень невизначеності стосовно хороших, і вони зможуть знову видавати кредити, що дуже важливо для відновлення економіки.

По-друге, якщо ви віддаєте погані банки в руки спеціалізованої організації, то, як я вже казав, вона повинна мати необхідні управлінські навички і повинна найняти людей, справді здатних розв’язати проблеми.

І, нарешті, третій момент. Якщо ви візьметеся за створення такої установи, то держава як її власник буде серйозно залученою в ці процеси. І тоді вкрай важливо забезпечити, щоб і хороші, і погані банки управлялися належним чином, як комерційні структури, а не обслуговували політичні інтереси.

— Чи могла б і на яких умовах IFC взяти участь у роботі аналога Securum в Україні, якби подібна структура створювалася?

— IFC як організація, що сприяє економічному розвитку, бачачи нинішні проблеми України, була б зацікавлена у співробітництві з урядом країни і його підтримці. У нас є фахівці, є досвід управління проблемними активами в інших країнах, таких як Китай, Таїланд і ряд інших. Гадаю, зараз ще зарано говорити про умови, але хочу запевнити, що якщо до нас звернуться, ми, звісно ж, готові до діалогу на предмет того, як наш досвід і підтримка можуть бути використані в Україні.

— Розкажіть, будь ласка, про останні антикризові ініціативи IFC. Яке місце в них відведено Україні?

— Головною нашою відповіддю на кризу є те, що ми продовжуємо співпрацювати з нашими клієнтами, відслідковуємо їхнє становище, щоб бачити, як ми можемо їм допомогти. Це наш пріоритет №1.

Другий пріоритет стосується фінансового сектору, де ми впроваджуємо кілька ініціатив. Ми розширили глобальну програму торговельного фінансування, тому що побачили, що його потік різко скоротився. Збільшення обсягів торговельного фінансування по лінії IFC із 1 млрд. дол. до 3 млрд. має підтримати торгові потоки з/в і між країнами, що розвиваються.

По-третє, ми створили фонд рекапіталізації для системоутворюючих банків бідних країн.

По-четверте, разом із німецьким KfW і голландським FLO ми організували спеціальний фонд для підтримки мікрофінансування в багатьох країнах світу.

IFC також зміщує акценти у своїй консультативній роботі, зосереджуючись на корпоративному управлінні, управлінні ризиками, реструктуризації банків тощо.

Крім того, ми розглядаємо можливості підтримки інфраструктурних проектів. Зараз ведуться переговори з урядами кількох країн щодо інфраструктури, оскільки існує багато проектів, реалізація яких уже розпочалася або має от-от розпочатися, та раптом з’ясувалося, що немає жодної комерційної структури, яка була б готова взяти участь у проекті і допомогти з фінансуванням.

Тому IFC створює спеціальний фонд, який допомагатиме фінансувати такі проекти. Один із реалізованих у такий спосіб проектів — це новий Панамський канал, його вартість оцінювалася в 4 млрд. дол. Спочатку передбачалося, що міжнародні і багатосторонні структури нададуть 50% цієї суми, а комерційні банки — решту 50%. В остаточному підсумку, все фінансування було надано міжнародними фінансовими установами разом із багатосторонніми організаціями, і жоден комерційний банк участі у фінансуванні не брав. Тому що комерційні банки зараз не мають у своєму розпорядженні коштів для такого масштабного кредитування.

Подібних хороших проектів багато, саме тому IFC і створила спеціальний фонд, що допомагатиме їх фінансувати. От стисло про нашу діяльність сьогодні і про плани на майбутнє.

— А чи має Україна шанси одержати певну суму з утворюваного зараз фонду рекапіталізації IFC?

— Фонд рекапіталізації, який зараз створюється за участі японської сторони, спрямований на системоутворюючі банки країн Африки та Азії, а також невеликих держав, у котрих порівняно невеликі суми грошей можуть дати великий ефект.

Україна — досить велика країна, і тут обертаються великі суми. І хоча ті 3 млрд. дол., які виділяються для фонду, теж чималі гроші, вважаю, що вашій країні знадобиться набагато більше фінансових ресурсів, щоб вирівняти ситуацію. Принаймні така моя особиста думка.

Тож якщо йдеться про Україну, то, можливо, вам треба говорити і з іншими гравцями, які досить активно співпрацюють з вашою країною. Можливо, вашому уряду слід насамперед провести переговори з МВФ або з ЄБРР як із важливим інвестором і прибічником України і, звичайно, з IFC.

— І на завершення розмови. Чи не могли б ви сказати хоча б кілька підбадьорюючих слів стосовно України? Нам просто необхідні гарні новини.

— На жаль, не можу нічим особливо вас потішити... Думаю, у ситуації кризи дуже важливо рішуче діяти, усвідомлюючи надзвичайність ситуації для того, щоб люди бачили: щось відбувається, приймаються якісь рішення. І при цьо­му дуже важливо забезпечити повну прозорість прийнятих рішень.

От чому я прибічник ідеї, що управління проблемними активами має передаватися окремій установі. Банки можуть це й самі робити, створивши якийсь підрозділ на кшталт «поганого банку» у межах власної структури. Можливо, це буде не так ефективно, але теж збільшить ступінь прозорості.

Звичайно, і IFC, і ЄБРР, й інші міжнародні організації шукають різні способи допомоги і підтримки для України. Але нам необхідно бачити більш чітку і ясну картину того, що відбувається усередині країни, перед тим, як робити реальні кроки зі свого боку.

За матеріалами Дзеркало Тижня

Додати коментар




RedTram Україна