В який світ ми вступаємо?

Інна Шинкоренко (1) 30 Грудень'08

Теги: курс валют, МВФ, валюта, ринок, НБУ, криза

Світова фінансово-економічна криза означає кінець стандартизації і рух до більш складної гетерогенної побудови світу. Криза руйнує інституції, що перешкоджають цьому рухові, вважає Анатолій Гальчинський, який активно впливав на визначення економічної політики України в роки правління Леоніда Кучми.

Фінансова криза, що почалася п'ятнадцять місяців тому у США, вже поширилася усім світом. Втрати від неї економісти оцінюють більш ніж у п'ять трильйонів доларів. Спочатку її руйнівні дії вразили фінансовий сектор, потім промисловість і сектор послуг, а тепер завдають удару по бюджетних системах різних країн, що означає наростання соціальної напруженості в різних куточках земної кулі.

Спочатку криза почала руйнувати економіку розвинених країн Заходу, зараз її згубні дії перекинулися на країни, що розвиваються, у першу чергу, з експортоорієнтованими економіками. При цьому висувається безліч версій причин кризи і різних сценаріїв її розвитку, а ефективність антикризових заходів, вжитих урядами країн "великої двадцятки", залишається під великим сумнівом.

Про те, чим викликана глобальна економічна криза і які її наслідки для України, ми розмовляли з доктором економічних наук, головним науковим співробітником Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, колишнім головою Ради НБУ і радником президента з макроекономіки, Анатолієм Гальчинським.

- В усіх на слуху заява президента Франції з приводу того, що "ми вступаємо в новий світ". В який світ, на вашу думку, ми вступаємо і як це пов'язано з глобальною кризою?

- Мені уявляються важливими тут два аспекти: політичний та економічний. У політичному контексті головною є ідея перебудови світу на основі принципів багатополярності. Всього кілька років тому держсекретар США Кондоліза Райс заявляла, що багатополярність ніколи не стане "об'єднуючою ідеєю", що це шлях "небезпечного суперництва". Але кілька днів тому я прочитав в Інтернеті підготовлений спецслужбами США документ "Глобальні тенденції - 2025: світ, що змінюється,", де говориться про те, що в найближчі двадцять років світ стане по-справжньому багатополярним за рахунок посилення таких держав, як Китай, Росія і країни Перської затоки. У політичному аспекті - це сьогодні визначальна тенденція. Швидше за все, Ніколя Саркозі мав на увазі саме це.

Що, на мій погляд, найбільш значимо в економіці? Необхідно враховувати логіку системного роздвоєння глобалізаційних процесів, їхній розвиток не тільки на основі принципів централізації, але й децентралізації. Один з найбільш авторитетних фінансистів Алан Грінспен у своїй книзі "Епоха потрясінь. Проблема і перспективи світової фінансової системи" стверджує: глобалізація, яка багато в чому вже реалізувала свої переваги, пройшла пік у своєму розвитку. Думаю, що це принципово важлива констатація. Глобалізація як ієрархічна підпорядкованість її складових частин цілому сьогодні вже не є домінуючим процесом. Визначальною стає логіка децентралізації, що припускає не тільки самодостатність, що підсилюється, окремих структурних ланок глобальної економіки, але і її функціональну дестандартизацію і дезінтеграцію. Відбувається небачене дотепер збільшення форм і типів варіантності розвитку. У підсумку процес глобалізації припиняє асоціюватися з логікою "всі як один", з твердженням "плоского світу", як назвав його відомий американський журналіст Томас Фрідман (в 2005 році Фрідман видав книгу "Плоский світ". - "Експерт").

- Багатополярність - це і є процес децентралізації?

- Не тільки. Ми повинні враховувати і більш фундаментальні процеси. Мова йде про кризу принципів євроцентризму і про глобально капіталістичні підстави, що підсилюються до межі, існуючого світопорядку. Сучасна модель глобалізації - це здійснюваний на основі силової уніфікації винятково західний продукт. Сучасна криза з усією очевидністю підтверджує висновки американського соціолога Еммануїла Валлерстайна - людство вступає в смугу кінця "знайомого світу".

Таким чином, глобальна децентралізація - це не тільки гегемонізм США, що девальвує, а й гегемонізм західного світу, який йде у минуле і який тривав майже п'ять сторіч, це в остаточному підсумку - вихід за межі існуючої цивілізаційної побудови світосистеми.

У цьому контексті ми починаємо розуміти і весь примітивізм домінуючої сьогодні логіки зникаючої держави, поглинання держави глобалізацією. Децентралізація глобального процесу - це, у моєму розумінні, основа фактичного ренесансу державності, її реанімації на новій основі, це об'єктивні передумови функціонального відновлення держави, але ніяк не його заперечення.

Говорячи про децентралізацію, хочу привернути увагу і до принципово нових суб'єктів, що інтенсивно формуються сьогодні, світового економічного співтовариства - горизонтальних мережевих утворень, мережевих корпорацій, які, долаючи кордони окремих держав, розвиваються на самодостатній основі. Якщо опуститися нижче до самої основи цього процесу, то мова повинна йти і про творчий клас, що здобуває домінуючі позиції в західному постіндустріальному суспільстві, для якого самореалізація власного "я" є найвищою ціннісною орієнтацією. Процеси децентралізації - це кінець стандартизації, це рух до більш складної гетерогенної побудови світу. Криза, за великим рахунком, руйнує інституції, що перешкоджають цьому руху. У цьому, як мені бачиться, полягає її визначальна місія.

Друга тенденція також стосується неординарного процесу. Мова йде про підрив ринкових відносин. У сучасній західній економіці все більшою мірою проявляється недостатність ринку. Постіндустріальна економіка не вміщається в кордони винятково ринкових інституцій; вона не сумісна з домінантою ринкового фундаменталізму. Тому ми зобов'язані враховувати, що в сучасному світі формуються відносини, які, залишаючись у своїй основі ринковими, здобувають нові, вже неринкові якісні характеристики. Я називаю їх "метаринковими відносинами" - відносинами, які виходять за межі ринку. Ми весь час акцентуємо на тому, що в сучасному суспільстві інформація і знання перетворюються в основний ресурс розвитку, у домінуючий об'єкт власності, але при цьому не завжди враховуємо, що інформація і знання - товар, що одночасно втрачає товарну форму. І це - не теоретична конструкція, а реальність: інформація і знання - функціонально необмежений і такий, що не суперничає, ресурс, що у процесі обміну не відчужується від їхнього власника, а при споживанні - не зникає, як це відбувається зі звичайним товаром. У науковій літературі вживається поняття "економіка знань", але при цьому ми часто забуваємо підкреслити, що така економіка по своїй суті не вписується в реалії ринкової економіки; це - метаринкова економіка, економіка символів, в якій системоутворюючі параметри не можуть визначатися ринковими регуляторами. Новий світ, про який говорить Саркозі, це світ з домінантою не матеріальних, а постматеріальних цінностей.

- Те, про що ви говорите, нагадує забуте старе. Чи не створюєте ви, проповідуючи по суті ідею самозаперечення ринку, прецедент реанімації марксистської доктрини комунізму, що віджила свою ідеологію?

- Сьогодні дійсно багато хто говорить про те, що примара комунізму знову бродить. Тепер вже не тільки Європою, а усім світом. Але я маю на увазі інше. Ідея вичерпаних можливостей ринку належить відомому американському вченому Елвіну Тоффлеру. В його книзі "Третя хвиля" мова йде про формування "трансринкової цивілізації", що залежить, як пише Тоффлер, "від ринку, але більше не поглиненої ринком".

Криза з усією очевидністю висвітлює, насамперед, проблему реальних можливостей ринку. В умовах індустріальної економіки цієї проблеми не існувало. Не було її і під час кризи 1930-х років. Цим у першу чергу нинішня криза відрізняється від Великої депресії. Зараз, коли економічні процеси розвиваються небувалими темпами, коли трансакції здійснюються в режимі on-line, коли поглиблюється ступінь економічної свободи, кожна структурна частка економіки починає функціонувати на основі власної логіки, відповідно до якої зростає турбулентність економічного простору. І ринок починає пробуксовувати. Його реакція, на порядок вища від адміністративних регуляторів, просто не встигає за цими процесами.

Неадекватною стає, насамперед, інформаційна функція ринку. Він втрачає можливість коректно відображати реальні процеси. Продовжуючи жити за законами ринку, його суб'єкти приймають економічні рішення на основі відповідної інформації, а вона виявляється неадекватною. От, скажіть, як вимірювати ВВП - за номінальним курсом чи за паритетом купівельної спроможності, що розраховується щорічно Міжнародним валютним фондом? Адже різниця по деяких країнах досить значна. Або ще: офіційні резервні активи держав світу на початок 2007 року становили 4,8 трлн доларів. Всього за чотири останні роки вони подвоїлися, а в порівнянні із серединою 1990-х років - потроїлися. Ви не замислювалися над тим, навіщо настільки величезні заощадження (близько восьми відсотків світового ВВП) лежать мертвим капіталом? А все досить просто: резерви - це не тільки антикризовий ресурс, але й індикатор недовіри до ринку. Показово, що після Китаю друге місце за масштабами золотовалютних резервів посідає країна з класичним ринком - Японія.

Держава не повинна підмінювати ринок

- Що це означає для України? Чи не хочете ви сказати, що нам настав час згортати ринкові перетворення?

- Ні, я цього не хочу сказати. Метаринкові процеси формуються на післяринковій основі. Префікс "після-" у жодному разі не означає применшення незаперечних позитивних якостей ринку, вона, навпаки, орієнтує на синергетичний ефект. Мова йде про процеси постіндустріальної економіки. Можливо, саме із цим пов'язано і те, що початкові вогнища нинішньої глобальної кризи сформувалися не на периферії, як це було в 1997-1998 роках, а в центрі світової економічної системи.

Що стосується України, то нам ще необхідно дуже багато чого зробити, щоб пройти весь шлях затвердження повноформатних ринкових відносин. Якщо, пройшовши пік ринку, Захід тепер сходить з ринку, то не треба забувати, що йому все-таки є звідки сходити. А ми поки всього лише квазіринок, недороблений ринок. Особлива глибина кризових процесів у нашій економіці багато в чому пояснюється цією ситуацією.

Я рішучий супротивник ідеології "Держава замість ринку". І не вважаю коректними антикризові заходи західних країн, пов'язані з логікою одержавлення. Це груба помилка в стратегічному плані. Якщо ринок не може пристосуватися до сучасних трансакційних швидкостей, то нерозумно думати, що це зможе зробити корумпований чиновник. У моєму розумінні ринок повинен добудовуватися сучасними інформаційними системами. Функцію держави я бачу в тому, щоб сприяти відповідній кооперації ринку та інформаційних систем.

- На листопадовому саміті G20 у Вашингтоні пролунала думка з приводу того, що нинішня криза відображає глибинні протиріччя Бреттон-Вудської валютної системи і, відповідно, неадекватності структурних реформ. Які в зв'язку з цим перспективи реформування світової грошової системи?

- У документі "Глобальні тенденції - 2025" саме й говориться про те, що в найближчі двадцять років економічний вплив США різко послабиться, а американський долар стане лише однією з декількох світових валют. Причому ця аналітика підготовлена спецслужбами Сполучених Штатів. Зараз існує кілька проектів валютної регіоналізації. Найбільшою мірою в цьому просунулися країни Південно-Східної Азії. Ви, мабуть, звернули увагу і на недавнє рішення країн "Боліваріанської альтернативи", де також мова йде про єдиний монетарний простір семи країн Латинської Америки.

Але при всій значимості цих проектів у пропонованій моделі регіоналізації валютного простору за кадром залишаються, щонайменше, дві неосмислені проблеми. Перша - що буде на стику валютних регіонів, і на якій основі будуть зважуватися регіональні валюти? І друга - яким чином ці валюти будуть співвідноситися з національними грішми, яка взагалі доля останніх?

SDR краще, ніж золото

- Ви пропонуєте реанімувати золотий стандарт? Чи може стати арбітром регіональних валют золото, платина або, можливо, просто якийсь кошик товарів, адже в епоху глобалізації багато товарів стали стандартними?

- Я не розділяю подібного роду поглядів, вважаю їх помилковими, насамперед через те, що система золотого (товарного) стандарту - це система дуже твердої централізації. А ми говоримо про сучасні процеси децентралізації. Тому в ролі валютного стандарту більш кращою здається вже існуюча грошова одиниця SDR (спеціальні права запозичення) - резервний актив МВФ. Її потрібно зробити працюючим еталоном вартості валют.

- А чому вона не працює зараз? Адже перша емісія SDR була здійснена ще на початку 1970-х років.

- Всі ці роки реальним конкурентом спеціальних прав запозичення був американський долар, що перебирав на себе функцію еталона вартості. Сполучені Штати, що посідають домінуючі позиції в Міжнародному валютному фонді, все робили, щоб перешкодити SDR реалізувати класичні функції грошей. Думаю, китайський лідер Ху Цзиньтао, який заявив на саміті G20, що "сучасна фінансова система була побудована розвиненими країнами і служить тільки їхнім інтересам", зовсім правий. Щоб SDR запрацювала, необхідна глибока реформа Міжнародного валютного фонду. Він не повинен бути інститутом Pax Americana. До того ж фонд не повинен поєднувати в собі функції регулятора міжнародної валютної системи та одночасно кредитора, бути банком останньої інстанції. Передайте кредитні функції фонду Світовому банку. Системна реформа міжнародних фінансових організацій - одне з найактуальніших завдань нашого часу. Україна, як член МВФ, повинна посісти в цьому питанні активну позицію.

- А чому євро не може бути еталоном?

- Я скептичний в оцінці механізмів євровалюти, заснованій на логіці "євро - краще німецької марки, французького франка або іншої національної грошової одиниці". Формування механізмів євро було винятково політичним рішенням. Це - антипод долара. Однак все, що несе на собі печатку "анти", завжди штучно, недосконало. Євро не стало локомотивом економічного розвитку країн єврозони (в Європі всі процеси протікають дуже повільно і у підсумку забирають багато часу та енергії). Скоріше навпаки, в останнє десятиліття зона євро перетворилася в регіон з найнижчою у світі економічною динамікою.

Значно загальмувалися і темпи інноваційного процесу. Лісабонська програма 2000 року зачахла на самому початку. За існуючими оцінками, наслідки світової кризи для країн ЄС можуть виявитися більш драматичними, ніж для економіки США. У зв'язку з цим існуюче на початкових етапах формування європейської валютної системи ECU, при якому зберігалися національні гроші, імовірніше за все, було більш дієвим. До речі, недавно Єврокомісія прийняла неординарне рішення з приводу можливої індивідуалізації країнами ЄС антикризових дій. Але як реалізувати цю можливість в умовах, коли уніфікований основний інструментарій відповідних дій - монетарна політика?

- Україна в результаті реалізації ідеї багатополярності опиниться в рублевій зоні?

- Я не розділяю ідею регіоналізації на основі провідної національної валюти. Коли говорять про перспективи багатополярності світу, то, як правило, мають на увазі формування зони долара, юаню, російського рубля. Невипадково на саміті G20 російський президент Дмитро Медведєв говорив про функції системоутворюючих країн. Але в історії це вже було. У свій час існували зони фунта стерлінгів, французького франка, американського долара, іспанської песети, португальського ескудо. Але об'єднуючим началом було золото, що виступало в ролі світових грошей. Але тоді був час класичного колоніалізму.

Зараз інші часи. Я активно відстоюю ідею вертикальної диференціації. Грошова система повинна поєднувати в собі світові, регіональні, обов'язково - національні гроші та одночасно (за необхідності) місцеві грошові сурогати. Мова йде про створення механізмів гнучкої ліквідності. Гроші повинні максимальним чином сприяти реалізації потенційних (у першу чергу інвестиційних) можливостей кожної країни, кожного суб'єкта економічної діяльності, кожного регіону. У зв'язку з цим необхідні механізми, що забезпечують принцип "грошей вистачає". Реалізація цього принципу може створити передумови не тільки для підриву механізмів грошових спекуляцій, але й попередження глобалізації грошових криз.

Потрібний незалежний центробанк

- Виходить, що Україна в створюваному світовому порядку відіграє роль спостерігача. Ви вважаєте ефективною антикризову політику, що проводиться в нашій країні?

- Про збалансовану систему антикризових заходів говорити не доводиться. Здійснюються лише окремі заходи.

Я позитивно оцінюю систему антикризових заходів, здійснюваних Національним банком. Інша справа, що багато які з них необхідно було провести набагато раніше. Я маю на увазі лібералізацію валютного курсу і здійснення політики інфляційного таргетування. Зараз потрібно не шукати крайніх, а зробити так, щоб у цей складний час зберегти реальну незалежність НБУ.

Я супротивник боротьби з кризою інструментами одержавлення економіки. Нам необхідно не збільшувати, а навпаки, знижувати рівень державних витрат, більше залишати фінансів суб'єктам господарювання. До того ж одержавлення - це завжди корупція. У нас не сформовані механізми громадського суспільства, які могли б забезпечити дієвий контроль над чиновництвом. Для нас дуже небезпечним може виявитися сліпе копіювання того, що робиться сьогодні країнами Заходу. Час загальних матриць іде в минуле.

- А як же СОТ? Адже ми із цього року зобов'язані дотримуватися її стандартів.

- Я багато років все робив для того, щоб прискорити процес вступу України до Світової організації торгівлі. Членство у СОТ - це ефективний механізм підвищення конкурентоздатності української економіки. Минулі роки показали, що вирішити цю проблему адміністративними інструментами неможливо.

Про кризу заведено казати, що вона представляє механізм конструктивного руйнування, допомагає забрати зі сцени слабких, недієздатних гравців і затвердити сильних. Потрібно не заважати кризі реалізувати цю функцію. У такому ж контексті я розглядаю і вимоги СОТ, хоча розумію, що це не всім подобається.

За матеріалами expert.ua

Додати коментар




RedTram Україна