Центробанкам багатого світу потрібно змінити політику щодо інфляції

03 Вересень'16

Теги: інфляція

Центробанки багатьох країн занадто довго тримали низький рівень інфляції.

Як і інші сфери державної політики, центральні банки теж схильні до капризів та моди. Від обмеження зростання грошової маси до регулювання обмінних курсів, – все це старомодні “припливи і відливи”. Однак практика планування рівня інфляції залишалася модною дуже довго. Протягом останніх трьох десятиліть центральні банкіри вважали, що кращий спосіб стабілізувати економіку – це встановити спеціальну мету для інфляції. Зазвичай мова йшла про 2% для розвинених економік і трохи вище для країн, що розвиваються.

Про це сьогодні пише The Economist, додаючи, що такий старомодний підхід працює в країнах, оскільки їм потрібно ще приборкати інфляцію. Але в багатому світі ставлення до нього розділилося. Коли глави центральних банків зібралися в минулі вихідні в Джексон Холі, штат Вайомінг, щоб провести щорічну зустріч, глава Федерального резерву США в Сан-Франциско Джон Вільямс шокував аудиторію, закликавши центробанки переглянути свої цілі в питанні інфляції. Видання пише, що він мав рацію.

Проблема в тому, що центральні банки багатьох країн працюють в різних умовах з 1990-х років, коли сьогоднішня політика планування рівня інфляції була заснована. Тоді здавалося, що інфляція однакову кількість часу проведе як нижче встановленої позначки, так і трохи вище неї. І так звана “природна процентна ставка” – узгоджена з інфляцією ціна, яка балансує попит і пропозицію на збереження заощаджень в сильних економіках – становила 3,5%.

Проте роками інфляція залишалася нижчою позначки, запланованої центральними банками. І через це природна процентна ставка впала до 1% і навіть нижче. Ймовірно, це сталося через старіння населення, яке почало більше заощаджувати, а також через те, що низькі показники економічного зростання скоротили інвестування.

Це має велике значення, тому що низькі інфляція і природна ставка обмежують ефективність традиційних політик центральних банків, тобто встановлювати короткострокові процентні ставки. Через те, що номінальні процентні ставки – це сума реальних ставок і інфляції, центробанки багатьох країн сьогодні не можуть вимагати більше 3%, оскільки вони планують інфляцію на рівні 2%, а реальна ставка – 1%.

А значить, у них залишається дуже мало простору для скорочення, коли почнеться нова рецесія. За три останні періоди рецесії Федеральний резерв США скорочував ставки на 675 базових одиниць, 550 і 521 базових одиниць. Страх виявитися неспроможним щось зробити викликає сьогоднішня недовіра до політики закладки низького рівня інфляції. Але є й інші вади нинішнього економічного режиму.

По-перше, встановлення річного рівня інфляції позбавляє центробанки можливості реагувати на періоди, коли вона занадто висока або занадто низька. Якби вони могли впевнено пообіцяти, що дозволять наздоганяти рівень інфляції, тоді їм би було набагато легше підсилювати занадто низьку інфляцію, яка спостерігається сьогодні.

По-друге, коли пропозиція переживає потрясіння на тлі несподіваного зростання або падіння цін на нафту, що веде економічне зростання в протилежному напрямку, центробанки постають перед проблемою, на що їм потрібно дати відповідь в першу чергу. “Як же вирішити ці проблеми? Один з можливих варіантів – це просто підняти рівень запланованої інфляції, скажімо, до 4%. Ймовірно, це допоможе усунути страх перед безпорадністю. Якщо інвестори і споживачі повірять, що інфляція досягне 4%, номінальні процентні ставки повинні зрости до 5%, навіть незважаючи на те, що реальна ставка так і залишиться низькою”, – йдеться в статті.

RedTram Україна