Нашим пінгвінам не місце в Червоній книзі
Колись, навчаючись у США, мені довелося познайомитися з одним філадельфійським українцем. Будь-яка подібна поїздка збагачує на безліч знайомств: одні забуваються, інші, навіть через роки, стоять перед очима. 70-річний кров з молоком здоровань Пітер Мартинович пропрацював усе життя м’ясником, маючи свій власний магазинчик в центральній частині міста. Вийшовши на пенсію, зрозумів, що опікуватися бізнесом він, напевно, стомився. Діти великого інтересу до справи його життя не виявили. А тому він продав магазин, а виручені кошти вклав до кількох інвестиційних фондів і…почав заробляти на інвестуванні разів у десять більше, ніж заробляв протягом усього життя. Не знаю, наскільки він був успішним м’ясником, але інвестор з нього вийшов несподівано талановитий.
Сергій Оксаніч, президент компанії КУА ВАТ "КІНТО"
На початку 90-х мені, вихідцю з радянської системи, історія Пітера Мартиновича здавалася чимось позареальним. Разом з тим, колективне інвестування має досить давнє коріння на нашому континенті. Ще 1774 року голландський купець ван Кетвіч зробив припущення, що диверсифікація (вкладання коштів у різні підприємства) буде спонукати до інвестування дрібних вкладників з мінімальним капіталом. Перший фонд запрацював під гаслом «Єдність створює силу». Цей слоган і сьогодні не втратив актуальності в якості головної тези спільного інвестування. Європа інтегрувалася, новації швидко поширювалися її просторами. А освоєння Америки означало ще більше розширення ринків. Це стосувалося і фондового ринку. Ідея колективного інвестування піддавалася значним трансформаціям. Цікавою є історія ХХ сторіччя. Так, 1907 року філадельфійський Alexander Fund наблизив фонди до тієї моделі, яку ми маємо зараз: було створено щось на зразок відкритого фонду. А 1924 року Бостонський фонд Massachusetts Investors’ вперше залучив до роботи зберігача. В підсумку, на 1929 рік в США існувало 19 відкритих і близько 700 закритих фондів.
Що таке спільне (колективне) інвестування? Такий собі своєрідний споживчий кооператив з об’єднання капіталів. І якщо до акціонерного товариства входять з коштами, аби переважно вкласти їх в якийсь один напрямок діяльності, то до фонду вкладають з метою максимальної диверсифікації своїх активів. Фонд – точніше, компанія з управління активами – інвестує в десятки, сотні, а інколи навіть тисячі різноманітних бізнесів. Тут одним з ключових завдань є оптимізація прибутків та ризиків. Для цього є дві моделі «поведінки». Перша полягає в тому, що визначаються прийнятні ризики, вони фіксуються, і, відштовхуючись від цих величин, вираховується можливість отримання максимальних прибутків. Друга модель побудована з точністю до навпаки. Певний рівень доходності визначається за «стелю», а мінімізується величина ризиків з прив’язкою до цієї «стелі». Знову повертаюся в спогади радянських часів. Знаменитий лозунг «Досягнемо найкращих результатів за найменших витрат» був, вірогідно, креативом від лірика, а не фізика. Іншими словами, це був лише пропагандистський хід, що не мав нічого спільного з математичною теорією та практикою. Так не буває: і ризики найменші, і прибутки найбільші. Все комплексно залежить одне від іншого.
В одному з минулих блогів я торкнувся теми інтернет-трейдингу і назвав тих, хто ним займається, «буревісниками революції». Не мав на меті широко експлуатувати образи, створені відомим пролетарським письменником, але якщо інтернет-трейдери – буревісники, то інвестори до колективних фондів – ті самі пінгвіни, які ховаються в скелях, бажаючи зменшити собі головний біль під час занурення в розбурхане море фондового ринку. Ці «пінгвіни» заробили свої капітали (не обов’язково великі) в різних сферах. Вони не є професіоналами в питаннях фінансів. Та їм і не потрібно розбиратися в складній науці. Все за них зробить компанія, що управляє їхніми активами. Задача лише не помилитися при виборі такої компанії. «Пінгвіни» не шукають спекуляцій (навіть у хорошому розумінні цього слова). Вони - довгострокові інвестори. Поки буревісники літають над водною гладдю, ризикуючи розбитися об скелі чи потонути в морі, далекоглядні й зважені пінгвіни роблять усе, аби сховатися від негоди. І вони мають на це повне моральне право! Це їхній вибір.
Сказати, що пінгвінам дуже легко і спокійно живеться, буде неправдою. Вони потерпають від фінансових криз так само, як і буревісники. Вони мають ще кілька чинників ризику – ймовірні некомпетентність або непорядність компанії з управління активами. Тим часом буревісник може звинувачувати в помилкових діях хіба що самого себе.
В Україні склалася цікава ситуація. З одного боку, ми маємо процеси створення фондів лише в початковому стані. Перший публічний інвестиційний фонд «Синергія» з’явився лише 2003 року. З іншого боку, зародок таки розвивається! Вже 2009 року вийшли зміни до відповідного закону, згідно яких відтепер дозволено створювати найбільш популярні в світі відкриті фонди акцій, з яких інвестор може вийти у будь-який момент. Так, перші кроки в цьому напрямі складні. Але попереду перспектива, до якої слід прагнути: в США на сьогоднішній день налічується близько 10 000 подібних фондів з трильйонними активами в управлінні. Вкладниками цих фондів є вражаюча колонія пінгвінів - більше 50 мільйонів американських сімей!
Не буду оригінальним, якщо нагадаю: караван іде, а державі байдуже. Це я про питання пропаганди способу життя, за яким звичайні «м’ясники», будучи на певному рівні розвитку свого бізнесу, можуть стати інвесторами. Комусь може здатися дивним моє звинувачення держави в індиферентному ставленні до організації інформаційної роботи з населенням у цьому напрямку. Адже фонди – справа добровільна, компанії з управління активами до державного сектору відношення не мають. Начебто й так. А з іншого боку, держава повинна бути зацікавлена в тому, щоби кошти, зосереджені зараз під матрацами, почали працювати і влилися в економіку країни. Втрачена довіра до банків? Але «підматрацні інвестиції» не можуть бути вічними! Ситуація має змінитися. Інше питання – як? Є два варіанти. Перший варіант: український інвестор, залікувавши свої рани після фінансової кризи, знову понесе свої гроші до банків. Другий варіант: вітчизняний інвестор перетвориться на гравця фондового ринку, на пінгвіна або буревісника. Який з варіантів краще? Все залежить від ментальної пам’яті та інвестиційного темпераменту. До кризи в Україні домінував підхід, за якого наші громадяни були «банківськоорієнтованими». Куди ми пристанемо після переосмислення й роботи над помилками?
В усякому разі є варіанти. Це завжди краще, ніж їхня відсутність. Когось, як і раніше, будуть влаштовувати затишність і спокій приміщень солідних банківських установ… Буревісник вище здійметься в небо, каменем звідти падаючи на скелі – пан або пропав. Пінгвін, як прихильник більш обережної політики, ризикуватиме зважено: він захоче отримувати адреналінові ін’єкції посередництвом професійного втручання. Обидва будуть щасливі та самодостатні. Шкода, що вони поки нечисленні. Але я не вважаю, що вони гідні Червоної книги. Щодня їхня кількість зростає.
За матеріалами KINTO
