Чи можливе швидке зростання без «сильної руки»?
В управлінні, у тому числі державному, є щось шизофренічне. Адже управління передбачає два різні процеси: прийняття управлінського рішення і його впровадження. Ці два процеси, як говорить Др. Адізес, не можуть бути проведені однаково ефективно в одному режимі. Якість управлінського рішення значно підвищується при його демократичному обговоренні. Однак це ж демократичне обговорення заважає у процесі швидкого впровадження рішення.
Тому найефективніше рішення впроваджуються саме в авторитарних режимах (Китай, Росія). Однак з часом якість рішень в автократії починає падати, оскільки відсутній критичний погляд, притаманний для справді демократичного обговорення рішення. (Нинішні етнічні проблеми у Західному Китаї – тому підтвердження.)
Люди, компанії і країни завжди шукатимуть якогось способу поєднання цих двох режимів, або «демократури», як її називає Адізес.
Інтенсивне захоплення Китаєм, в тому числі на сайті innovations.com.ua, зрозуміле і природнє. Китай вражає (навіть на якийсь час – приголомшує) своїми темпами розвитку і першокласною інфраструктурою. Але давайте будемо чесними: ми китайського чуда в Україні не повторимо, скільки ми б ним не захоплювалися. Тому що для цього потрібно 46 млн. китайців з конфуціанською етикою праці і життя (саме в такому порядку) і готовністю жити в однопартійній автократії, пожертвувавши демократією і багатьма свободами задля стрімкого економічного зростання.
Але чи це є єдиний шлях швидкого розвитку?
Варто подивитись на Азію трошки ширше і побачити там іншу велику, останнім часом досить успішну, але демократичну країну, яка може запропонувати іншу модель розвитку. Індія.
Так, Індія не вражає так як Китай, оскільки її економічні «перлини» заховані, а не виставлені на показ, як у Китаї. Так, там немає аналогу Шанхайського фінансового району Пудонґ, який зараз зображається на більшості фотографій досягнень сучасного Китаю. Однак індійці влучно заявляють, що вони не можуть за одну ніч переселити декілька мільйонів людей з одного місця в інше, як це можливо в Китаї, бо партія вирішила, що тут буде фінансовий район. В Індії це неможливо, бо там є певна повага до такого поняття як приватна власність на землю. І в той же час країна росла протягом останніх 5 років у середньому на 8,7%, що лише на 2% нижче, ніж в Китаї. Зовнішня торгівля (експорт + імпорт) у відношенні до ВВП складає 51% (у Китаї – 59%). Валові внутрішні заощадження складають 38% (20 років тому – лише 20%). В Індії є декілька глобальних гігантів ІТ-індустрії і така компанія як Tata Motors, яка зараз володіє такими автобрендами як Jaguar і Land Rover. Тепер Індія ставить собі за ціль досягти рівня багатого суспільства за одне покоління – до 2039 року, залишаючись при цьому найбільшою у світі демократією.
Виглядає так, що для стрімкого розвитку не обов’язково жертвувати правами і свободами. І якщо для цього потрібно заплатити лише двома відсотками від ВВП, я особисто готовий.
За матеріалами innovations.com.ua .
