Страшна казочка про колобка. Повний апгрейд. Частина четверта.(статья на украинском)
Минулого разу ми зупинилися на тому, що на Колобка напала підступна Лисиця і він прикотився до своїх Бабусі й Дідуся.
Сергій Оксаніч, президент компанії КУА ВАТ "КІНТО"
Сцена шоста. Повернення блудного Колобка.
Бабуся порається біля діжки, замішуючи тісто, щоби заліпити Колобку відгризений від бочка шматок. Дідусь сидить за столом, наливає чарку і радісно посміхається у вуса. Колобок примостився поруч з Котиком, вони разом мурчать від задоволення. З усього видно, що це повна хатня ідилія.
- Ех, Колобочку, - зітхає Бабуся, витираючи борошно з рук. – Старі ми з Дідом стали. Раніше яку городину ростили та на базарі продавали, а зараз уже важко: це ж і полий, і прополи… А пенсії не вистачає. Все так дорого!..
Дід вступає в розмову:
- В лісі подейкують, Колобочку, що ти тепер розумником великим став – звірів консультуєш, як пенсію накопичити. І що серед твоїх клієнтів навіть найповажніші представники нашого лісу…
- Так, Дідусю. І Ведмідь, і Вовк, і навіть сама зоресяйна Лисиця особисто тиснули мені руку…тобто голову.
Бабуся витирає сльозинку, розуміючи, як саме вони тиснули її улюбленця.
Кіт, на якого обперся Колобок, дивиться на нього з невимовною повагою.
- Але шкода, - продовжує Дід, - що ми вже застарі для накопичувальної пенсійної системи. Так і будемо, мабуть, в наші літа доживати в бідності на оті крихти, що раз на місяць поштарка приносить. Ми ж коли молодими були, то подеколи навіть не за гроші, а за трудодні працювали. Якби в ті часи хтось і запропонував пенсійні альтернативи, то швидко б змінив своє місце проживання на табір у Сибіру…
- Нічого Діду, - старенька підійшла до чоловіка, непомітно поцупивши зі столу сулію з горілкою. – В нас є наш Колобок! Він наша радість, він наша надія, він нас, немічних, і нагодує, і лікаря викличе, якщо треба, і на цвинтар знесе, як час прийде…
- Дідусю-Бабусю! Ну не можу ж я бути постійно при вас, як прив’язаний! На мене справи великі чекають! Та думаєте, в мене душа за вас не болить? Болить, ще й як! А тому вирішив я зробити на вашу користь разовий внесок до недержавного пенсійного фонду, аби всі питання з тією жебрацькою лісовою пенсією зняти раз і назавжди. Тож ви будете регулярно отримувати додаткову пенсію. І вистачатиме вам не лише на хлєбушек, а й на добре маселко до нього.
Дід з Бабою дивляться на годувальника широко відкритими вдячними очима.
- І скільки ж це ми з Бабою щомісяця будемо отримувати?
- Діду, - Колобок входить у звичний консультативний режим. – Ти ж бачиш, яка в нас ситуація в лісі: як не повінь, так пандемія. З кризи ліс не вилізає! Якщо фонд матиме фіксовані щомісячні виплати, то він може за певних обставин стати таким самим банкрутом, як і державна скарбниця. Але з останньою легше. Прийде Лисиця та друкарський верстат увімкне, надрукує лісових дерев’яних грошей. Тільки чого вони будуть варті? З виплатами недержавного пенсійного фонду все серйозніше. Розмір щомісячних виплат залежить від динаміки одиниці пенсійних внесків фонду…
- Від чого, від чого?…
- Ну, це такий показник, який найбільш точно вказує на ефективність роботи фонду. Між іншим, найкращі фонди розраховують його щодня! Так от, якщо така система працює, то і гарантія є, що виплати таки будуть щомісячні, за будь-якої погоди. Звісно, коли більше, коли менше. Але будуть! Це заморська практика, давно відпрацьована… Не переживайте! Не буду обіцяти золоті гори, та тенденція до зростання щомісячних платежів буде!
Сцена сьома. Новонавернений Зайчик.
Раптом за хатою щось тріщить. У вікні з’являються спершу тремтячі біло-рожеві вуха, потім окуляри в золотій оправі. Дід простягає руку і втягує через вікно до хати Зайця, який тримає в руках зелений смугастий прапорець.
- Колобочку, Колобочку! – радісний Зайчик махає прапорцем. – Я тебе вже скрізь обшукався!
- А я тут, у своїх стареньких, на лікуванні…
- Та бачу! А мені Зайчиха наказала тебе знайти. Вона, бач, вже зараз захотіла на пенсію. Каже, піди, розшукай Колобка, хай усе організує належним чином.
- Скажи Білявій, - Колобок підставив бочок Бабусі, а та накладає латку з тіста. – Що вона, як учасник фонду, може сама собі обрати пенсійний вік. Але ж у межах розумного! Жінки – від 45 до 65-ти років, чоловіки – від 50-ти до 70-ти.
- І як довго ми із Зайчихою будемо отримувати її гроші з фонду?
- Так самі і визначите. Але не менше десяти років. Ну а там… двадцять років, тридцять… І передай своїй Пухнастій, її гроші будуть недоторканими, хай не переживає.
- А ще, Колобочку, моя Зайчиха розглядає потенційну можливість поїхати назавжди з нашого лісу кудись за болото. Як же тоді грошики? Нам що доведеться щомісяця приїжджати по них? Чи вони взагалі згорять?..
- Та ні, - Колобок задоволено розглядає в дзеркалі свій відновлений бочок. – Як надумаєте їхати, то приходьте і все, що вам належить, забирайте за раз. І їдьте собі.
Задоволений перспективами, Зайчик несамовито стрибає по хаті, розмахуючи смугастим камуфляжним прапорцем.
Сцена восьма. Майже пастораль.
Колобок, Бабуся, Дідусь, Заєць і Кіт сидять на ганку і наминають варенички з вишнями, рясно политі сметаною. «Ось тепер, - проноситься в голові у Діда, – нарешті заживемо щасливо й заможно».
(Читайте продовження казки в наступному блозі)
За матеріалами KINTO
