Колобки по-українськи, або скрути лисиці дулю!(статья на украинском)

Сергей Осканич (45) 17 Сентября'09

Український просвітитель-гуманіст, мандруючий філософ Григорій Сковорода підсумував колись своє життя словами: «Світ ловив мене – та не впіймав».

Сергій Оксаніч, президент компанії КУА ВАТ "КІНТО"

Що насправді мав на увазі наш мудрий співвітчизник, промовляючи цю фразу, - дискусії точаться досі. Але якби Григорій Саввич жив сьогодні і робив би накопичення для власного пенсійного забезпечення, то, справді, в нього було б ще більше підстав стверджувати, що він, як той казковий Колобок, потирає від задоволення ручками: і від бабусі пішов, і від дідуся втік, крутить усім дулі, бо нікому нічого не винен.

В двох попередніх блогах я розповідав про нашарування проблем у солідарній пенсійній системі, про необхідність введення державної накопичувальної системи.

Коротка довідка. Ніхто зараз точно не скаже, скільки в Україні залишилося громадян. Говорять, 46 мільйонів. Пенсіонерів з них – 13,7 мільйонів. Середня пенсія (дані на червень місяць) складає 980 гривень на місяць. Грошей для задоволення навіть сьогоднішніх пенсійних потреб в держави не вистачає. Населення старіє. Пенсіонери потихеньку «їдять» працюючих.

Тож, нарешті, поговоримо про недержавні (власні, незалежні) пенсійні накопичування. Якщо наочно змалювати весь масив пенсійних можливостей, що успішно працюють у більшості розвинених країн світу, то виглядатиме це так:

Перший рівень. Солідарна пенсійна система.

Державна обов’язкова система соціальної безпеки громадян. Джерело – податки, збори.

Другий рівень. Накопичувальна система.

Обов’язкові індивідуальні персоніфіковані пенсійні накопичення працюючих. Джерело – обов’язкові внески роботодавців.

Третій рівень. Система добровільних персоніфікованих пенсійних накопичень.

Джерело – корпоративні та приватні внески, часто пільгові.

Говорячи мовою формул, якщо соціалізм, це «радянська влада плюс електрифікація всієї країни», то третій рівень пенсійної системи - це «ваша фантазія плюс наявний ресурс». Фантазія – річ необмежена, але, в усякому разі, вона буде відштовхуватися від нормального бажання не стати в старості жебраком, не висіти на шиї в молодших родичів, не відчувати себе обмеженим у пересуванні та реалізації бажань. Тобто продовжити свою якщо не молодість, то зрілість за рахунок повної свободи та незалежності в діях. Мета стратегічна: світ ні в якому разі не повинен спіймати!

Як досягти цієї мети? Перш за все, подбати заздалегідь, тобто змолоду. По-друге, обрати для цього свій дао.

Дао N1 – придбати одну, дві, три квартири і, відійшовши від справ, здавати їх, гарантовано маючи щомісячний прибуток. Звісно, цей шлях має право на існування. Тільки наскільки він є гарантованим? Квартири дешевшають, в них періодично слід робити ремонт, шукати орендарів, залежати від порядності останніх та їхньої здатності не псувати цей ремонт… Іншими словами, справою треба займатися, маючи неабияку ділову жилку. А якщо відпустити її, то, виходячи з недосконалості нашого законодавства, ймовірно залишитися навіть без свого кревного…

Дао N2 – вкладати вільні кошти в заводи, газети, пароплави. Непоганий спосіб, якщо коштів, справді, чимало, і ваші внески в акції зазначених емітентів є цікавими інвестиціями. Недоліки схожі з тими, про які зазначалося в попередньому пункті: чергова криза може з’їсти неконтрольовану інвестицію; контролювати – означає тримати руку на пульсі, перевкладати, диверсифікувати… Для спокійної старості заняття не з омріяних, але слушне для тих, хто прагне старості буремної, ризикованої. Таке також трапляється, хоча й нечасто.

Дао N3 – обмежитися інвестуванням у малий бізнес: крамниця, майстерня, автомийка. Проблеми все ті ж: одного дня здоров’я не дозволить вийти на роботу. Бізнес занепаде, наймані менеджери непомітно обберуть старого і зникнуть…

Дао N4 – народжувати протягом життя дітей без ліку, сподіваючись на те, що ті в старості будуть утримувати. Спосіб перевірений: так робили в старовину. З цього приводу є різні історії. Можна згадати культурне надбання народів Крайньої Півночі, де немічних батьків «вдячні» дітки пакували на човни і відправляли у вільне плавання до крижаного моря помирати. Це було нормально – кожен «пенсіонер» знав, що на нього чекає така доля. Слов’янська культурна традиція більш гуманна. Хороші, чемні, виховані діти – це щастя для престарілих батьків. Яким чином виховували таких? По-різному, як відомо. Наприклад, кадри із старої кінострічки «Нахальонок»: дід шмагає онука, той пищить: «От станеш ти, діду, старий, випадуть у тебе всі зуби, я тобі хліб жувати не буду!». Страшна помста ображеної малечі!.. А якщо серйозно, то, на жаль, нерідко трапляється, що у великих сім’ях діти недоотримують уваги, тепла, а відтак, і виховання. Почасти, недоотримують навіть теплого одягу та харчів. Причинно-наслідкові зв’язки в головах підростаючого покоління загадкові та до кінця не досліджені. Діти, бува, виростають і виганяють своїх батьків на вулицю, зживають старих зі світу, або ж хворіють, потрапляють до місць позбавлення волі тощо. Вірогідно? Так. Але всі сподіваються на краще. Іншими словами, «дитяча інвестиція» не менш ризикована, ніж ті, про які йшлося вище. Але вона добра, глибоко емоційна, сповнена тихої радості, принаймні в рідкі хвилини, коли діти сумирно сплять у своїх колисках. А головне – перевірена віками.

Дао N5 – метод накопичення коштів на банківських рахунках. Не буду багато про нього говорити з огляду на сьогоднішню банківську кризу. Тим більше, що зосередження коштів лише в одному сегменті (наприклад, в банківській сфері) є просто недбалістю і марнотратством. Необхідна диверсифікація накопичень, звичайно, якщо вкладник володіє необхідним набором знань для планування таких дій.

Всі згадані види забезпечення старості (крім дитячої теми) мають спільну рису - необхідно накопичити значний капітал. Вихід на пенсію перетворює власника такого капіталу на своєрідного рант’є. Статистика свідчить, що це можуть собі дозволити лише 3-5% активного населення.

Міжнародний досвід вже декілька десятиліть свідчить, що найбільш зручним та універсальним способом добровільного пенсійного забезпечення є недержавні пенсійні фонди. Особливо це стосується середнього класу суспільства, який досягає достатньо високого рівня споживання, та не хотів би цей рівень втрачати з виходом на пенсію. Так, я вже чув закиди, що добровільна пенсія стосується 20% населення. Згоден, на сьогодні це реальні параметри середнього класу в Україні. Але якщо ми не будемо створювати різноманітні змістовні «продукти» для представників класу, що народжується, цей клас приречений на те, щоб так і залишитися недорозвиненим.

Детальніше про те, як охопити добровільним пенсійним забезпеченням усе активне населення, я зупинюся в своєму наступному блозі. Ідея полягає в зміні філософії наших співгромадян, і отже, як наслідок, всього суспільного світогляду. Якщо по досягненні тридцяти або сорока років українець почне думати про майбутню безбідну старість; якщо, образно кажучи, відмовить собі в одній чашці кави на день; якщо проінвестує заощаджені кошти в майбутню старість; якщо буде впевнений, що завдяки цьому його життя за двадцять, тридцять, сорок років буде суттєво відрізнятися на краще від життя батьків, дідусів, бабусь… Тоді ми перетворимося на націю колобків, яких не зможе з’їсти ніяка лисиця.

«Тааак! Тепер я – пиріжок із м’ясом», - подумав Колобок, обглодуючи кісточки Лисиці…

За матеріалами http://blog.kinto.com/

RedTram Украина