http://www.investadviser.com.ua/ukr/advices/thoughts/ Читайте в розділі аналітичні матеріали Євгена Пенцака стосовно актуальної ситуації на ринку http://www.investadviser.com.ua/ukr/advices/thoughts/3050.html http://www.investadviser.com.ua/ukr/advices/thoughts/3050.html Економістів можна поділити на дві категорії: "поетів" та "сантехніків". Перші озвучують радикально новий підхід до аналізу економічних явищ та побудови прогнозів, а другі "підрихтовують" економічні моделі перших до зрозумілого для теоретиків аналітичного вигляду. Tue, 05 Jan 2010 11:00:50 +0000 Колись я запитував одного з найвідоміших фінансових аналітиків сучасності, Крістіана Гур&rsquo;єру (Christian Gourieroux): &quot;Крістіан, де Ви черпаєте ідеї для своїх теорій та нових інвестиційних моделей?&quot; Крістіан відповів з посмішкою: &quot;Тільки не в топових журналах. Там дуже важко знайти первинну ідею. Вона, як правило, вже добре відома у вузьких колах, а у статті лише &quot;вилизана&quot; для публікації. Більше 50% статей взагалі не вартують уваги для аналізу. А 5% публікацій справді надихають. Особливо люблю читати публікації молодих економістів та аналітиків. З них віє свіжістю думки. Це діаманти, які потрібно добре полірувати, щоб довести ці ідеї до практичного використання.&quot; Безумовно, що однією з таких перлин сучасної економічної думки у свій час був Роберт Шилер (Robert Shiller). Хоча, чому був? Він і сьогодні залишається одним з найвидатніших &quot;поетів&quot; економіки, і водночас майстерним &quot;сантехніком&quot;. Прошу не плутати сантехніків від економіки від наших доморощених сантехніків від політики. Роберт навчався в МІТ (Мічиганський Технологічний Інститут) у таких світил, як Пол Самуельсон, Франко Модільяні та Роберт Солоу, працював разом з Томом Саржантом. Ще наприкінці 1970-их Роберт Шилер почав боротьбу з ортодоксальними економічними теоріями. У своїй книзі &quot;Ірраціональний оптимізм&quot; (Irrational Exuberance) він показав, що для прогнозування цін на акції потрібно враховувати психологію поведінки різних груп інвесторів, що поклало початок розвитку так званої поведінкової економіки. Р.Шилер міркує так: &quot;Мені здається, економісти у своїх оптимізаційних моделях, як правило, приписують людям ті чи інші думки, яких у них насправді ніколи й не було. Тому потрібно знати, що люди говорять про свої міркування. Це дуже цікава тема для дослідження.&quot; Він вирішує взнати, що відбувається в головах приватних та інституційних інвесторів під час кризи. Роберт проводить опитування під час найбільшої в історії фондових ринків кризи 1987 року, а потім аналізує падіння ринку нерухомості у США у 1988 році на 40% після фондової кризи. Чи не нагадують Вам ці події сучасну фінансову кризу? Цікаво, про що думають українські інвестори зараз? Криза у повному розпалі, що вони планують робити сьогодні, завтра? Хто почне продавати свій бізнес і тікати у &quot;теплі краї&quot;? Хто почне скуповувати &quot;недооцінені&quot; бізнеси? Коли на їх думку відродиться ринок нерухомості? &quot;Мене вражає, що часто економісти будують моделі, в яких люди оперують певними кількісними показниками. Проте насправді, люди не мислять такими категоріями, вони використовують зовсім іншу систему координат&quot;, - говорить Роберт. Р.Шилер вірить: &quot;У найближчі роки ми станемо свідками великої кількості фундаментальних інновацій в області фінансів та соціального страхування, які запропонують учені всього світу, натхненні теорією фінансів та швидким поширенням інформаційних технологій.&quot; Роберт Шилер планує створити нову світову фінансову систему, що допускає вимірювання не лише індексу споживчих цін, інфляції, ВВП, але й набагато ширшого спектру індексів, що впливають на прийняття рішень інвесторів та їх поведінку. Як на мене, то побудувати велике число індексів не так вже й складно. Створити загальний вільний доступ до цієї інформації у нашу епоху Інтернету також можливо. Але як вкласти у голови людей моделі раціональної поведінки? Наприклад, сьогодні в новинах кажуть, що долар з високою ймовірністю опуститься до позначки 7 грн., а можливо й 6,5 грн. у найближчий час зразу після виборів. Швидкими темпами зменшується дефіцит торгового балансу України. Зростає попит на продукцію металургії та хімічної промисловості на світових ринках, зростатиме експорт і валютний дохід українських компаній, а тому долар стрімко дешевшатиме. Мені телефонують знайомі. Порадь, що робити. Треба рятувати заощадження! У нас люди звикли завжди щось рятувати, щоб держава не подбала швидше за них. Але проблема зарита з іншого боку. Державі потрібно повертати державний борг, комерційним банкам і компаніям здійснювати платежі за євробондами у твердій валюті. При подальшому укріпленні гривні в Україну попливуть імпортні товари. Для усіх цих виплат потрібні будуть долари і євро. Тобто попит на них забезпечений. Але чи буде достатня пропозиція? Питання залишається відкритим. У міру погіршення економічної ситуації в Україні населення навпаки зменшує своє споживання і відкладає покупки довготривалого користування, квартири, машини тощо. Якщо долар падатиме відносно гривні, то я не бачу мотивації населення України бігти і здавати його за поточним курсом. Той, хто тримає долари, очікує за них щось придбати у майбутньому. Ціна цього щось буде прив&rsquo;язана до долара. Зараз долар не втрачає своєї купівельної спроможності. Тому сенсу їх позбуватися на сьогоднішній момент я не бачу. За оцінками експертів, зараз на руках у населення перебуває від 30 до 50 мільярдів доларів, майже вдвічі більше, ніж резервів НБУ. Саме населення України диктуватиме, що станеться з курсом гривні у майбутньому. При цьому може виникнути два сценарії: &quot;послухав і зроби навпаки&quot; - населення, передчуваючи великі проблеми української економіки, ще більше скуповуватиме іноземну валюту і вона зросте у ціні; одна частина населення почне &laquo;скидати&raquo; долари, а інша їх скуповуватиме, при цьому долар буде залишатися на позначці поблизу 8 грн. Я не бачу сценарію, за якого гривня могла би суттєво зміцнюватись відносно долара після виборів, скоріше навпаки! Різні погляди на одну проблему! Подивимось, що підкине нам майбутнє! На мою думку, долар буде в межах 9 грн. &ndash; 9,6 грн. http://www.investadviser.com.ua/ukr/advices/thoughts/3018.html http://www.investadviser.com.ua/ukr/advices/thoughts/3018.html Вирішив повернутись до класики і почитати думки одного з найвидатніших економістів сучасності, Роберта Аумана (Robert Aumann), Нобелівського лауреата 2005 року. Важко зараз сказати, хто за професією Роберт Ауман, математик чи економіст, чи просто вчений раціоналіст. З раннього дитинства Роберт захоплювався математикою. Найбільше в коледжі він полюбляв курси, де не було жодних теорій, тобто курси, побудовані з одних вправ і задач, що спонукали до творчості. Mon, 28 Dec 2009 09:33:57 +0000 На думку Аумана, головне для досягнення успіху, щоб були друзі-однодумці, кафетерій та існував клуб по інтересах. Побутує такий жарт: -Хто такий справжній науковець? -Той, хто вливає в себе кілька філіжанок кави, а на виході отримує доведення або нову теорію. Після коледжу Ауман вивчав алгебраїчну топологію в Масачусетському технологічному інституті у професора Уайтхеда. Роберт завжди захоплювався простими та зрозумілими постановками задач. &quot;Школяр може зрозуміти постановку останньої теореми Ферма, але щоб її вирішити потрібні зовсім інші методи. Школяр може зрозуміти, що таке просте число, але щоб зрозуміти, що таке розподіл простих чисел, потрібно розуміти теорію функцій комплексної змінної, гіпотезу Рімана і &hellip; Ще одним спільним аспектом усіх цих проблем є їх абсолютна непотрібність. Це &quot;чистої води&quot; математика&quot;, - любить казати Ауман. Згадав один анекдот про математиків, який часто розповідають і про аудиторів великої четвірки. Двоє чоловіків летять на повітряній кулі. Раптом зривається сильний вітер і зносить їх в сторону. Летять вони над полем і бачать чоловіка, що якраз там прогулювався. Зривається нова хвиля вітру, і чоловіки з усіх сил кричать: -Де ми знаходимось? Чоловік задумався на хвильку, а потім крикнув навздогін повітряній кулі, що віддалялася: -На повітряній кулі! -Цей чоловік напевно математик (аудитор), - сказав один з чоловіків на повітряній кулі. -Чому? -По перше, перед тим, як відповісти, він задумався. По друге, його відповідь була абсолютно точною. По третє, його відповідь є нікому не потрібною. Роберт Ауман любить жартувати над собою: &quot;На магістратурі я зайнявся ще однією непотрібною наукою &ndash; теорією вузлів. В результаті я досягнув цілі: а) дав відповідь на цікаве запитання; б) запитання допускає зрозуміле формулювання; в) відповідь містить глибоке та складне доведення; г) відповідь абсолютно непотрібна, оскільки є чистою математикою.&quot; Проходить 50 років, Роберту Ауману телефонує його внук, який навчається в медичному інституті: -Дідусю, ти не міг би мені пояснити, що таке коефіцієнти зачеплень вузлів? -Чому ви вивчаєте вузли? Яке відношення вони мають до медицини? -Деколи ДНК в клітині завузлюються. У залежності від характеристик вузла це може призвести до захворювання на рак. Тому, нам необхідно знати, що таке вузли. Хіба не вражає, через 50 років нікому непотрібна наука стала в пригоді медикам для виявлення ракових захворювань! На механіко-математичному факультеті Львівського державного університету я захоплювався нескінченно вимірною топологією під керівництвом відомого математика Михайла Зарічного. Пройшло 10 років і, вивчаючи моделі управління облігаційним портфелем, я побачив, що нескінченно вимірне моделювання є основним інструментарієм сучасного фінансового аналітика. На момент написання роботи, я вважав, що ця наука за своєю природою не може пригодитися людству для практичного використання. Таких прикладів є дуже багато. Наприклад, не було би теорії ігор Джона Неша, якби не було відомої математичної теореми Брауера про нерухому точку. Все в цьому світі має своє призначення. Усі відомі результати відкриваються людству у певній послідовності, згідно до свого плану. Так, ніби вищі сили з нами грають у певну гру. На моє переконання, існує віртуальний простір ідей, який об&rsquo;єднує інтелект мільярдів людей, через який функціонує людський розум. Проте повністю задачу з теорії вузлів вирішив математик Папакірякопулос, який працював над нею 18 років. Він весь цей час отримував мінімальну стипендію, сидів в бібліотеці, думав над проблемою і більше нічим не займався. Кажуть, що його доведення проблеми було неймовірно красивим. Після цього про Папакірякопулоса більше ніхто не чув, і тепер його порівнюють з квіткою, що зацвіла один раз на 18 років. Роберт Ауман продовжував дивувати. Раптом він захопився проблемами холодної війни на початку 60-их. У 1960 році у США почали масово будувати бомбосховища на випадок ядерної війни. Фахівці з теорії ігор забили на сполох: такі дії можуть бути сприйняті росіянами, як підготовка до агресії. Чому будівництво бомбосховищ може сприйматися, як агресія? Все просто. Чому ви будуєте сховища? Тому, що ви боїтесь ядерної атаки. Чому ви боїтесь ядерної атаки? Тому, що ви самі збираєтесь атакувати і готуєтесь до зворотної реакції. Якщо ж ви не будуєте сховищ, то ви не думаєте про власний захист, а тому не збираєтесь атакувати. Ви бажаєте мирно співіснувати. Отже, будівництво бомбосховищ зменшує потенційні втрати під час війни, але збільшує ймовірність її настання. Ауман почав дослідження таких &quot;народних&quot; явищ як альтруїзм та помста. Він виявив, що така поведінка може виявитись раціональною в довгостроковій перспективі. Згодом його аргументація стала відомою під назвою &quot;народна теорема&quot;. Роберт почав працювати у групі дослідників зі сторони США, що займались аналізом Женевської угоди з Радянським Союзом щодо реалізації програми роззброєння. Проблема тепер полягала в асиметрії інформації: американці не знали скільки озброєнь є у СРСР, а росіяни не знали скільки озброєнь є в США. Р.Ауман займався дослідженнями впливу поведінки однієї сторони на знання іншого. Щоб краще зрозуміти наведу приклад з гри в карти. Кидаючи карту на стіл (дія) ви доносите інформацію супротивнику (знання), які карти можуть бути у вас на руках. Роберт вперше почав вирішувати проблеми ефективного використання інформації: у якій послідовності і в яких обсягах її потрібно відкривати конкурентам з максимальною вигодою для себе. Роберт Ауман будує ігрову модель захисту комп&rsquo;ютерів від хакерів, займається застосуваннями теорії ігор у біології, починає вивчати ірраціональні економічні моделі людської поведінки, оптимальні системами голосування, стійкі до маніпуляцій. Аумана цікавлять економічні закони з теорії права, судова система, поведінка поліції та правопорушників. Якось Роберта запитали: -Чи немає ще одного гравця Бога чи ще чогось, що не піддається осмисленню з раціональної точки зору &ndash; ще одного крупного, але нераціонального гравця? -Кожен гравець повинен слідкувати за своїми діями. Ми не можемо диктувати свою волю Небесам, як реагувати на певні дії людини, а тому й безперспективно це обговорювати. Як людина віруюча я повинен спитати себе, як я поступлю. Я не можу обговорювати раціональність чи ірраціональність Бога. Роберт Ауман продовжує ставити прості питання, на які немає простих відповідей. Якщо немає прямого застосування проблем, яким він знайшов вирішення, то це не біда. Значить ще не прийшов їх час. Потрібно бути на фронті нових досліджень, ставити нові проблеми та успішно їх вирішувати! Це, справді, надихає! Існує три правди: моя правда, твоя правда, і просто правда Китайська приказка http://www.investadviser.com.ua/ukr/advices/thoughts/2270.html http://www.investadviser.com.ua/ukr/advices/thoughts/2270.html Сьогодні я вирішив просто звернути увагу читачів на свіжі та цікаві думки відомих економістів, а саме Кеннета Рогоффа (професор економіки і державного управління Гарвардського університету, колишній головний економіст МВФ) та Джозефа Стігліца (Нобелівський лауреат з економіки). Wed, 16 Sep 2009 12:26:36 +0000 Кеннет Рогофф: 1. &quot;Нас постійно запевняють у тому, що уряди не потраплять у стан дефолту. Насправді, уряди в усьому світі оголошують дефолти з дивовижною регулярністю - або відкрито, або за допомогою інфляції. Наприклад, навіть США значно знизили свій борг за рахунок інфляції у 1970 роках, а також зменшили вартість долара у золоті з 20 доларів за унцію до 34 доларів за унцію у 1930-х роках&quot;. Висновок для українців: тримати кошти в доларах та євро так само небезпечно, як повністю сидіти у гривні. 2. &quot;Сьогодні гарні новини полягають у тому, що криза буде стримуватися до того часу, поки тримається урядовий кредит. Погані новини полягають у тому, що швидкість, з якою накопичується урядовий борг, може призвести до другої хвилі фінансової кризи протягом декількох років. Найбільше побоювань викликає величезна залежність Америки від іноземних позик, особливо китайських - дисбаланс, який, імовірно, посіяв сьогоднішню кризу&quot;. Висновок для українців: якщо китайці почнуть зливати американські зобов&rsquo;язання, то долар не втримає жодна сила; вся сировинна база світу опиниться в китайських руках. Останні 15 років Китай посилено готує собі менеджмент у різних частинах земної кулі. Я тепер розумію, чому китайці припинили будувати Велику Китайську Стіну - вони планують економічно захопити весь світ. 3. &quot;Азіати визнають: якщо вони продовжать накопичувати паперовий борг, то ризикують повторити досвід європейців, які постраждали тридцять років тому, коли накопичили борги США, які згодом розтанули через інфляцію&quot;. Висновок для українців: пора придивитись до реальних активів &ndash; невеличкий заводик, фабрика, фірма, земля, нерухомість; та золота. Бен Бернанке: 4. Найгірший період рецесії після Великої депресії 1930-их ймовірно, що закінчився. Проте зростання може не бути таким сильним, щоб швидко здолати безробіття і досягнути рівня, меншого за 9% . Висновок для українців: ми прив&rsquo;язані до американської економіки, якщо почнеться зростання, то воно відобразиться на українському фондовому ринку. Тому потрібно швидко інвестувати в український ринок. 5. 4 вереcня в рамках офіційного візиту в Україну, у НаУКМА перебував Лорд Мер Лондонського Сіті (The Lord Mayor of the City of London) пан Ян Лудер. Мені довелося модерувати сесію питань &ndash; відповідей стосовно перспектив розвитку світової економіки і зростаючої ролі Лондону, як світового фінансового центру. Ян Лудер звернув особливу увагу на так званий Baltic Dry Index (BDI), як основного індикатора ділової активності у Британії. Baltic Dry Index (BDI) відслідковує ціни на морські перевезення суден різної вантажопідйомності сировинних матеріалів (вугілля, залізна руда, зерно &hellip;) по 26 основних маршрутах . Кожного дня тисячі людей телефонують брокерам і запитують, скільки коштуватимуть різноманітні морські перевезення, наприклад, 100 тис.тон залізної руди з Сан Франціско до Гон Конгу. BDI опосередковано вимірює глобальний попит та пропозицію на перевезення сировинних матеріалів. BDI вважають одним з основних економічних індикаторів майбутньої економічної активності. Якщо керуватися цим індексом, то червень 2009 подавав великі надії на покращення світової економіки і початок виходу з кризи. Проте у серпні BDI повернувся до своїх березневих значень. Висновок для українців: рецесія у Європі продовжується? Євро буде падати у 2010 році, щоб збільшити європейський експорт. http://www.investadviser.com.ua/ukr/advices/thoughts/2085.html http://www.investadviser.com.ua/ukr/advices/thoughts/2085.html Отже, економісти пропустили початок кризи, не зуміли спрогнозувати масштаби її наслідків, не знають навіть зараз, як її пом’якшити. Завзяті критики сучасної економічної науки, Нобелівський лауреат Поль Кругман та професор економіки Каліфорнійського університету Бред Делонг (Brad DeLong), пропонують взяти на озброєння «пропахлі нафталіном» праці та думки Джона Кейнса (John Maynard Keynes) та Хаймана Мінскі (Hyman Minsky). Fri, 28 Aug 2009 09:45:17 +0000 Для багатьох високо технологічних економістів це звучить, принаймні, дуже дивно. Хіба науковці-фізики, щоб розв&rsquo;язати сучасну проблему повинні звертатися до праці Ньютона &ldquo;Principia Mathematica&rdquo;? П.Кругман і Б.Делонг стверджують, що ми живемо в &laquo;Темну епоху макроекономіки&raquo; (&ldquo;Dark Age of macroeconomics&rdquo;), коли втрачено здоровий глузд наших видатних економістів минулого. Кейнсіанство втратило свою привабливість після нафтового шоку у 70-их, коли поради економістів, що слідували його принципам, призвели до стагфляції &ndash; неприємного поєднання інфляції та безробіття. Тоді нова хвиля економістів стала звинувачувати урядовців, що політика згладжування бізнес циклів приносить більше шкоди, ніж користі. Цих економістів, що вимагали побудови строгих економічних моделей для обґрунтування і впровадження урядової політики, стали називати соленими макроекономістами (brackish macroeconomists). Прийшла епоха математиків і фізиків у макроекономіку, епоха домінування динамічних стохастичних моделей загальної рівноваги (dynamic stochastic general equilibrium). Випускники топових західних шкіл заполонили ключові посади у центральних банках та інвестиційних компаніях. Але настала чергова криза 2007! Знову почалась критика. Одним з основних припущенням нових моделей була повнота (completeness) ринків - існує ціна на кожен товар за будь яких умов сьогодні і в майбутньому. Зрозуміло, що це далеко від теперішньої реальності. Зокрема, П.Кругман, спираючись на праці Кейнса, запропонував здійснювати стимулювання економіки. Кажуть, що долар, витрачений на громадські роботи, генерує більше як долар ВВП, стимулюючи усі ресурси до виробництва. Проте &laquo;солені&raquo; економісти кажуть, що величина цього мультиплікатора, є сильно перебільшена радниками Барака Обами. Професор Лукас називає такий підхід &laquo;барахляною економікою&raquo; (&ldquo;schlock economics&rdquo;). Грегорі Манків (Greg Mankiw) пригадує подібні жорсткі дискусії між Робертом Солоу (Robert Solow), ще одним Нобелівським лауреатом, та Робертом Лукасом у 80-их. Щоб підвести риску у цій непростій суперечці між відомими макроекономістами світу, Девід Коландер (David Colander), автор світових бестселерів з економіки, провів опитування PhD студентів топових західних програм на предмет того: &laquo;Що ви вивчили з макро?&raquo; або &laquo;Чи використовуєте ви динамічну стохастичну модель загальної рівноваги?&raquo; Відповідь, в основному, була лаконічна: &laquo;Ми вивчили багато хламу, подібного на це!&raquo; Яким чином будуються макроекономічні моделі? Спочатку у модель закладається концепція, головні взаємозв&rsquo;язки між елементами моделі, визначаються ендогенні (на виході) на екзогенні (на вході) змінні, вказуються основні припущення моделі. Тоді економісти намагаються послабити вплив кожного припущення, а можливо у поєднанні декількох припущень, щоб зробити модель більш адекватною до реальності. Таким чином базова модель &laquo;обростає&raquo; супутніми моделями, які тестуються на предмет оптимальності. А що, коли базова модель неправильна? Чого тоді вартують супутні моделі? Багато економістів тоді вирішили будувати моделі, використовуючи різноманітні правила поведінки економічних агентів та економічних інституцій. Вони запускали модель симулювання реальності і слідкували за тим, які типові сценарії розвитку майбутніх подій, вони можуть генерувати. Хто пригадує моделі кібернетики типу гри &laquo;Життя&raquo;? Це щось подібне. У грі &laquo;життя&raquo; учені вивчали можливу еволюцію розвитку людства в залежності від правил взаємодії різних груп індивідів. Професор Кругман рекомендує звертатись до досвіду &laquo;старої гвардії&raquo; економістів, що не використовували стохастичних рівнянь, економетрики, а намагались &laquo;на пальцях&raquo; спрогнозувати наслідки урядової політики. Вперед у минуле, чи захистити завоювання сучасної економічної науки? Роберт Лукас, один з основоположників сучасної аналітичної макроекономіки, міркує так: все залежить від того, що ви хочете отримати від макроекономіки! Якщо ви хочете передбачити падіння Lehman Brothers, то макроекономічна модель вам не допоможе. Бо якби була така модель, що прогнозувала за тиждень наперед падіння Lehman Brothers, то Lehman Brothers впав би на тиждень раніше! Я вважаю, що треба тримати очі відкритими, реагувати на нову інформацію, пристосовувати її до показників найкращих існуючих моделей, і думати! Критикувати може кожен, а побудувати щось істотне, аргументоване &ndash; це вимагає високої концентрації спільних зусиль провідних фахівців з математики, фізики, психології, біології та інформатики. Нові, потрібні суспільству науки, а не &laquo;писанина&raquo;, будуть виникати саме на стику цих фундаментальних дисциплін! Тому наша молодь повинна обирати саме їх при виборі майбутньої професії, а не концентуватись виключно на міжнародних відносинах, міжнародній економіці та юриспунденції. Час покаже, хто пожинатиме врожай, вже у недалекому майбутньому! http://www.investadviser.com.ua/ukr/advices/thoughts/2056.html http://www.investadviser.com.ua/ukr/advices/thoughts/2056.html Що робити з макроекономікою та фінансовою теорією коли вони не допомагають у вирішенні проблем? Викинути на смітник? Можливо?! Спочатку потрібно знайти крайнього! Або сказати хто винен! Wed, 26 Aug 2009 14:31:29 +0000 У середині 90-их потрібно було рятувати макроекономіку та фінансову теорію як економічні дисципліни. У цей час увагу економістів полонили поведінкові фінанси. Їх засновниками вважають Ричарда Талера з Чиказького університету та Андрея Шлейф ера з Гарвардського університету. Усі, хто у цей час відкидали ідею, що ціни активів можуть сильно відхилятися від їх фундаментальної вартості, вважали &laquo;зхибнутими&raquo;. Проте Майрон Шоулз стояв на своєму: &laquo;Щоб сказати, що щось не працює (гіпотеза ефективності фондового ринку), ми повинні мати щось, щоб це замінити. Поки що у нас немає нової парадигми, щоб замінити ефективність ринків&raquo;. Він казав, що поведінкова економіка &ndash; це добре, але вона реально не показує в загальному як поведінка впливає на ціни. Далі, економісти стали &laquo;латати&raquo; макроекономіку, як поєднання раціонального і поведінкового. Ендрю Ло (Andrew Lo) з Масачусетського технологічного інституту висловив думку, що фінанси еволюціонують: інвестори роблять помилки і на них вчаться, якщо не працюють старі стратегії, то їм на зміну приходять нові. Що повинні робити центральні банки країн, щоб зменшити волатильність ринків та послабити вплив бульбашок? Без поведінкової економіки зрозуміло, що при видачі кредитів на купівлю нерухомості потрібно було вимагати сплату більшого першого внеску, краще аналізувати кредитну спроможність позичальника і т.д. Але регулятори все проґавили, у тому числі й НБУ. Ще одна небезпека нас чекає зі сторони використання однакових моделей інвестування для різних інвесторів. Якщо модель вказуватиме, що потрібно продавати, то продавати стануть усі, ціни падатимуть ще більше, а модель продовжуватиме рекомендувати продаж і т.д. Подібна ситуація стається, коли модель вказуватиме купувати. Добре, що в Україні інвестори мало користуються фінансовими моделями! Всі торги йдуть на інсайдедрській інформації! До жахливих наслідків також призводить моральний ризик! Наприклад, в Україні вкладники знали, що банківська система регулюється Нацбанком. Тому, вони думали, що НБУ контролює рівень ризику комерційних банків на належному рівні, тобто ймовірність їх дефолту є практично нульовою. Насправді, все виявилось не так. У 15-20 банків було введено тимчасову адміністрацію, щоб обмежити права кредиторів банку (вкладників депозитів) на свої законні права. Скільки ж має пройти років, щоб відновити довіру населення до комерційних та державних банків України? Що ж робити з макроекономікою та фінансовою теорією? Викинути на смітник? Можливо?! Спочатку потрібно знайти крайнього! Або сказати хто винен! А потім будуть думати, що робити далі. Правий був Володимир Висоцький у своїй пісні: Слон сказал, не разобрав : &quot;Видно, быть потопу!..&quot; В общем, так : один Жираф Влюбился - в Антилопу! Поднялся галдеж и лай, - Только старый Попугай Громко крикнул из ветвей : &quot;Жираф большой - ему видней!&quot; &hellip; ...Пусть Жираф был неправ, - Но виновен не Жираф, А тот, кто крикнул из ветвей : &quot;Жираф большой - ему видней!&quot; Залишалось &laquo;забити останній цвях&raquo; у макроекономіку, що дала серйозні тріщини і пробоїни. Звинувачення посипалися на основоположників сучасної аналітичної макроекономіки, Роберта Лукаса (Robert Lucas), Роберта Баро (Robert Barro) та Томаса Саржа (Thomas Sargent): &laquo;висмоктані з пальця аргументи&raquo;, &laquo;всюди місять прості аналітичні помилки&raquo;, &laquo;дарма трата коштів і часу&raquo; у американських та британських університетах. Добив останній Нобелівський лауреат з економіки, Поль Кругман, всиловивши думку, що останні 30 років макроекономіки були щонайменше непотрібними, а то й дуже шкідливими. Можливо й він не мав на увазі видатних економістів сучасності: Р.Лукаса, Р.Баро та Т.Саржа? Принаймні мені слабо віриться! Але публічна дискусія розпочалася і потрібна була гідна відповідь. І відповідь не забарилася. Від самого Роберта Лукаса! Але про це наступного разу. http://www.investadviser.com.ua/ukr/advices/thoughts/2040.html http://www.investadviser.com.ua/ukr/advices/thoughts/2040.html У <a href="http://www.investadviser.com.ua/ukr/advices/thoughts/2017.html">Думці посеред тижня (20.08.09)</a> зазначалось, що ніхто не зумів передбачити кризи. Дехто, насправді, бив на тривогу: Роберт Шилер (Robert Shiller) з університету Йєль), Нуріель Рубіні (Nouriel Roubini) з університету Нью Йорку та Банк з Міжнародних Розрахунків (Bank for International Settlements). Але ніхто не зумів передбачити масштабів цієї кризи... На чию думку нам тоді потрібно зважати? Tue, 25 Aug 2009 09:57:36 +0000 Макроекономісти вірили, що ринки капіталу працюють ефективно. Головним завданням центральних банків було регулювання рівня безробіття та контроль за інфляцією. У багатьох країнах короткотермінові процентні ставки були зменшені практично до нуля, щоб стимулювати економічний розвиток і збільшити рівень зайнятості. Але це не працює! Економісти закладають нові дані у старі моделі. Який добрий бензин не заливайте у поламану машину &ndash; вона не поїде! Потрібний капітальний ремонт! Кожен економіст ремонтує по іншому! Пригадую старий жарт. Математик, фізик та програміст піднімаються в автомобілі на високу гору, і раптом, на самій вершині автомобіль зупиняється і не заводиться. Вони думають і висловлюють свої думки стосовно причин поломки і вирішення проблеми. Математик каже: &laquo;Потрібно уважно прочитати інструкцію з користування автомобілем. Там обов&rsquo;язково має бути пункт, як діяти у таких ситуаціях&raquo;. Фізик переконаний: &laquo;Конструкція автомобіля не врахувала зміни тиску при підйомі вгору і можливо зміни інших термодинамічних характеристик середовища&raquo;. Програміст каже: &laquo;Давайте спробуємо закрити вікна і потім їх знову відкрити! Це часто допомагає!&raquo; Так само й економісти часто чіпаються за один фактор ризику і пробують виявити чутливість до нього деяких макроекономічних показників з допомогою економетричної моделі. Потрібні узгоджені дії усіх фахівців з економіки та фінансів, щоб розробити і протестувати нові моделі взаємозв&rsquo;язку з різники економічними параметрами. Більше того потрібно залучити психологів, фахівців з соціальних наук, що вивчають поведінкові особливості різних сегментів населення у різних стадіях бізнес-циклів. На думку Майрона Шоулза, Нобелівського лауреата з економіки, проблеми не в макроекономіці і фінансовій теорії, не у моделях, а в тих економістах і політиках, що впроваджують їх на практиці. Професор Шоулз каже: &laquo;Безсумнівно, багато моделей для оцінки структурованих фінансових продуктів були дуже добрими, але дані були жахливими!&raquo; Він продовжує критикувати моделі вартості під ризиком VAR (value-at-risk models), що вказують інституційним інвесторам на величину резервування капіталу під можливі втрати від ризикових активів. Майрон Шоулз наголошує на уроці зі своєї бізнес-практики, який він отримав разом з іншим Нобелівським лауреатом Робертом Мертоном, управляючи одним з найвідоміших хедж фондів LTCM (Long Term Capital Management): &laquo; &hellip; коли фінансові ринки розвиваються нормально деякі класи активів є некорельованими (їх поведінка не сильно залежить одна від одної), а коли ринок зазнає стресу, то вони раптово починають сильно корелювати. Тоді ваш буфер у вигляді VAR буде цілком неадекватним&raquo;. Ще у 1980 році Нобелівські лауреати Сенфорд Гросман і Джозеф Стігліц зауважили, що ринки потребують невеличкої неефективності, інакше ніхто не буде зацікавленим у зборі додаткової інформації. Проте фінансова індустрія розвивалась дуже швидко, притягуючи найталановитіших людей світу. Відкриття програм підготовки фінансових аналітиків спричинило величезний розрив між фінансовою індустрією і тими фінансовими продуктами, якими оперувала ця індустрія і пропонувала для широкого загалу інвесторів. Тоді-то ринок і почав руйнуватися. Розумні (smart, sophisticated) інвестори розуміли невідповідність цін акцій їх фундаментальним показникам і могли торгувати поти менш інформованих інвесторів (noisy traders, liquidity traders). Андрей Шлейфер, Гарвардський економіст, зауважив, що настає момент, коли стає занадто дорого (дорогі кредитні ресурси) для інформованих трейдерів торгувати проти не інформованих. Для них вигідніше &laquo;злитися з натовпом&raquo; і вчасно &laquo;злиняти&raquo;, ніж продовжувати боротьбу за встановлення справедливої ціни. Іншими словами, раціональні інвестори можуть спричинювати &laquo;бульки&raquo;, а не ліквідовувати їх згідно до теорії ефективності фондового ринку! Далі, у випусках читайте більше про дискусію щодо сучасного стану макроекономіки та фінансової теорії &hellip; http://www.investadviser.com.ua/ukr/advices/thoughts/2020.html http://www.investadviser.com.ua/ukr/advices/thoughts/2020.html Обережно ставтесь до «наукових» принципів прийняття рішень, особливо на виборах! Не допускайте, щоб маніпулювали Вашим голосом! Будьте першими, як Філіп Найт, і за Вами потягнуться люди. Fri, 21 Aug 2009 12:04:26 +0000 У 1970-их великої популярності набуло у світі підтримання доброї фізичної форми. Найбільш сприятливим способом для цього став біг підтюпцем. За оцінками маркетологів цим видом бігу займалося 30 млн. людей і ще 10 млн. носили кросівки у вільний від роботи час. Приблизно 40% людей у США і 37% людей у світі віддають перевагу взуттю &laquo;Nike&raquo;. Ця компанія була заснована Філіпом Найтом (Philip Knight), першокласним бігуном університету штату Оріон. У 1975 році компанія здійснила прорив, винайшовши &laquo;вафельні підошви&raquo; - підошви з малесенькими гумовими шипами, які надають взуттю найбільшої гнучкості. Компанія &laquo;Nike&raquo; за законом Мура кожних два роки намагається виходити на ринок з новим продуктом і новим дизайном. Компанія надзвичайно цінує розмаїття моделей і стилів для задоволення різноманітних смаків споживачів: від професійного спортсмена до літнього чоловіка, що шукає взуття для літніх прогулянок, для окремих сегментів жінок, для людей різних континентів і культур. Постійна присутність спортсменів світового рівня у маркетингових діях компанії дозволяє приваблювати до бренду нових покупців, які намагаються наслідувати своїх ідолів спорту. За основу прийняття рішень Філіпом Найт взяв принцип: якщо Ви номер один &ndash; то всі решта наслідують Вас! Філіп Найт, як і всі менеджери приймає багато рішень: дрібних і вагомих. Сукупна якість цих рішень впливає на визначення успіху чи невдачі компанії. Як же рекомендує наука менеджменту приймати рішення? Процес прийняття рішення починається з визначення проблеми, що є суб&rsquo;єктивним процесом. Виявляється, що менеджер, який вдало розв&rsquo;язує не ту проблему, найімовірніше буде мати такі самі незадовільні результати, як і менеджер, який не маючи змоги розв&rsquo;язати потрібну проблему, не робить нічого. Визначивши проблему, менеджер тепер концентрується на визначенні критеріїв прийняття рішення. Проте не всі критерії є однаково важливими, потрібно встановити їх пріоритетність, тобто надати ваговий коефіцієнт, що визначає важливість кожного критерію. Наприклад, можна вибрати 10 бальну шкалу у порядку зростання важливості: ціна &ndash; 10, комфорт &ndash; 8, довговічність &ndash; 5, необхідність догляду &ndash; 4. Далі менеджер має перелічити альтернативні варіанти і оцінити їх характеристики також по 10 бальній зростаючій шкалі. Далі, класична модель раціонального прийняття рішень рекомендує перемножити важливість на його значення і просумувати по всіх характеристиках (критеріях). Найбільше з отриманих значень визначає найкращу альтернативу. Щось схоже на визначення кращої палати у лікарні за принципом середньої температури у палаті. Чи не так? Насправді, тільки &laquo;книжні&raquo; рішення, придумані у бізнес-лабораторіях таким чином, володіють оптимальною раціональністю. Насправді, у реальному житті менеджери так не діють. Тут важливішими є закони психології: як справити враження на шефа? Як же мають діяти менеджери, щоб сигналізувати своїм шефам про осмислений раціоналізм своїх рішень? Існує просте правило: визначити проблему, нагромадити необхідну інформацію стосовно шляхів її вирішення, вивчити термінологію, знати думки лідерів ринку щодо кожної альтернативи і діяти рішуче при аргументації, а також потрібно знати думку шефа! Останній факт є найбільш важливим при прийнятті рішень, оскільки ризики несприятливого розвитку подій буде нести з Вами шеф. Наука менеджменту розробила на сьогоднішній день дуже багато &laquo;раціональних&raquo; моделей прийняття рішень: було би рішення, а аргументи знайдуться. Тут все, як у Архімеда: &laquo;Дайте мені точку опори і я переверну весь світ!&raquo; Розглянемо невеличкий приклад, як 15 українців вирішили побавитись у демократію напередодні президентських виборів. Основними альтернативними кандидатами для них були Віктор Янукович, Юлія Тимошенко та Арсеній Яценюк. А: Шістьом більше подобався В. Янукович, ніж Ю.Тимошенко, у той самий час вона для них була кращою ніж А. Яценюк. Для зручності їх пріоритети ми запишемо у вигляді В.Янукович &gt; Ю.Тимошенко &gt; А. Яценюк В: Для п&rsquo;яти українців уподобання виглядали так: Ю.Тимошенко &gt; А. Яценюк &gt; В.Янукович С: А ще четверо мали такі приорітети: А. Яценюк &gt; Ю.Тимошенко &gt; В.Янукович Залишилось визначити правила підсумовування голосів! Якщо голосувати більшістю, то виграє В.Янукович з шістьма голосами. Якщо організувати вибори у два тури, то в другий тур вийдуть В.Янукович і Ю.Тимошенко з 6 і 5 голосами. Тоді у другому турі переможе Ю.Тимошенко з 9 голосами проти 6 у В.Януковича. Є й такі системи голосування, у яких би міг отримати перемогу А.Яценюк. Взагалі, відомий цікавий факт лауреата Нобелівської премії 1972 року Кеннета Дж. Арроу про неможливість демократії, опублікований у книзі &laquo;Соціальний вибір та індивідуальні цінності&raquo;. Він сформулював 5 основних засад демократії, а потім в &laquo;теоремі неможливості ідеальної виборчої системи&raquo; логічно обґрунтував, що вони є непоєднуваними. Отже, згідно до його висновку - демократія це в тій чи іншій мірі вдалий спосіб прикрити маніпуляцію з боку влади чи політичної еліти. Обережно ставтесь до &laquo;наукових&raquo; принципів прийняття рішень, особливо на виборах! Не допускайте, щоб маніпулювали Вашим голосом! Будьте першими, як Філіп Найт, і за Вами потягнуться люди. Будуймо Україну разом! http://www.investadviser.com.ua/ukr/advices/thoughts/2017.html http://www.investadviser.com.ua/ukr/advices/thoughts/2017.html У липні 2009 журнал The Economist розпочав дискусію стосовно доцільності вивчення економічних дисциплін, зокрема, макроекономіки, якщо ця наука нездатна здійснювати адекватні прогнози. Ніхто не зумів передбачити останньої фінансово-економічної кризи, що порівняльна лише з Великою Депресією, що розпочалася у США у 1929 році. Thu, 20 Aug 2009 10:45:15 +0000 Ця гнітюча наука (dismal science) економіка, як її назвав відомий історик Томас Карліл (Thomas Carlyle) у 19 столітті, ще нещодавно пророкувала велике майбутнє. Цей термін потім підхопив відомий філософ Ніцше. По суті, ця назва була відповіддю на роботу Томаса Мальтуса (Thomas Malthus) про очікуваний голод, який очікує на людство, через нестачу їжі. Економіка могла пояснити усі види людської діяльності: від оптимальної поведінки при зупинці машини працівником ДАІ, при перевірці компанії податківцями, ведення міжнародних переговорів, про правила гри наркодилерів та оптимальної гри у американський футбол. Тому й Wall Street взяв собі на озброєння молодих та талановитих випускників кращих американських університетів, щоб у повну силу володіти найсучаснішими досягненнями теорії ігор та оцінки опціонних контрактів. Ілюстрація з The Economist Джона Берклі (Jon Berkerly) Економістам люди стали довіряти більше, ніж політикам. Кажуть, навіть, що кандидат у президенти США Джон МакКейн жартував, що якби голова ФРС Алан Грінспен раптово помер, то президент повинен би був підтримати його, насадивши пару чорних окулярів на нього. Провали економічних прогнозів у 1980-их &laquo;підмочили&raquo; репутацію зухвалої економічної науки і посіяли перші зерна скептицизму. Популярні на початку 80-их науки фінансів та економіки замінили на заході інженерні дисципліни. Думаю, що українці скоро також зрозуміють перспективи точних та інженерних наук, і не будуть без потреби &laquo;пхати&raquo; талановитих дітей на економічні факультети українських вузів. Ще один удар економічна наука отримала від останнього Нобелівського лауреата з економіки Поля Кругмана (Paul Krugman). Він скзав, що останні 30 років розвитку економіка була &laquo;театрально непотрібна щонайменше і надзвичайно шкідлива щонайбільше&raquo;. Жару в огонь підлив відомий американський фахівець з історії економіки Барі Ейхенгрін (Barry Eichengreen), який висловив думку, що остання криза підірвала тотально фундамент наших знань про економіку. Далі журналісти зробили прямолінійний висновок &ndash; раз економічні закони не працюють, то працюють закони популізму і демагогії. Раз &laquo;невидимої руки ринку&raquo; Адама Сміта немає, то на її місце повинен прийти войовничий політичний волюнтаризм. Ми ще довго будемо розплачуватися за політику теперішнього уряду та НБУ. Отже, макроекономіку та фінансову економіку звинувачують у трьох &laquo;гріхах&raquo;: саме вони спричинили фінансову кризу, вони не змогли її передбачити і зупинити, вони не знають, як вийти з неї. Тоді економісти і фінансисти стали шукати головного винуватця провалу &ndash; гіпотезу ефективності фінансового ринку. Видатні економісти сучасності працювали над латанням дир у цієї концепції. Навіть придумали три форми цієї ефективності: слабку, напівсильну та сильну, у залежності від джерел отримання інформації для прийняття рішень. Джозеф Штігліц та Андрей Шлейфер, два корифеї економічної думки сучасності, аналізували ірраціональну поведінку економічних агентів, що не узгоджувалася з гіпотезою ефективності фінансового ринку. Проте їх голоси та голоси багатьох інших економістів не були почуті, бо це нікому не було вигідно. Потрібно було вбити в маси ідею: ціни на нерухомість повинні завжди зростати, потрібно використовувати сучасні фінансові продукти, заточені під зростання ринку нерухомості і постійне зростання обсягів продаж. Головне, що вбивали маркетологи та &laquo;продажники&raquo; інвесткомпаній та хеджфондів &ndash; ніколи не думайте і не сумнівайтесь у ваших покупках, прислухайтесь до вашої інтуїції, дивіться в очі вашому агенту з продаж і використовуйте спеціальні &laquo;мантри&raquo; для зменшення ризику вашого інвестиційного портфеля. А, справді, на що потрібно покладатись, якщо фундамент економічних наук розвалено? Про це ми поміркуємо наступного разу &hellip; http://www.investadviser.com.ua/ukr/advices/thoughts/1868.html http://www.investadviser.com.ua/ukr/advices/thoughts/1868.html В основі сучасного суспільства лежить здатність фінансових інституцій, бізнесу та інвесторів передбачати можливі варіанти майбутнього і вибирати оптимальне рішення поміж ряду альтернатив. Tue, 11 Aug 2009 10:57:26 +0000 Кожний вибір супроводжується ризиком того, що реалізується несприятливий варіант для даної альтернативи. Вивчення ж ризику передбачає розуміння найбільш важливих аспектів математики, психології, статистики та історії. Сучасні найбільш обґрунтовані фінансові рішення базуються на використанні комп&rsquo;ютерів, що &laquo; &hellip; пожирають числа як ненависні чудовиська, і постійно вимагають, щоб їх годували все більшою кількістю двійкових кодів, які вони гризуть, перетравлюють і випльовують назад&raquo;, як каже Пітер Бернстайн, автор чудового бестселера &laquo;Проти богів: приборкання ризику&raquo;. Гра &ndash; невід&rsquo;ємна риса кожного суспільства. Ще на єгипетських гробницях знайшли візерунки із зображенням давніх азартних ігор, що датуються 3500 р. В.С. Описуючи побудову світу, древні греки використали гігантську гру в кості: три брати розіграли світоустрій у кості &ndash; Зевс виграв небо, Посейдон &ndash; море, а Аїд програв і опустився у пекло, ставши господарем підземного царства. Греки вірили, що порядок може існувати лише на небі, де зірки і планети із завидною постійністю з&rsquo;являлися в певний час у певних місцях. Тому вони й не пробували знайти порядку на землі і щось передбачати. Можливо праві були греки?! Мені здається, що Ющенко, Янукович і Тимошенко також в кості розіграли Україну. &laquo;А коли ж вони подумають про народ?&raquo; &laquo;Вже почали думати - починають ставити на людей!&raquo; Адам Сміт, тонко відчуваючи природу людської поведінки, визначив мотивацію лідерів нації як &laquo;притаманну більшості великих гравців переоцінку своїх здібностей і абсурдну віру у свою щасливу зірку&raquo;. Ще він наголошував, що схильність багатьох людей до ризику сприяє економічному прогресу, але надмірна самовпевненість і жадібність може призвести до кризи. Капіталізм спонукає людей прораховувати на багато кроків вперед. Один з основоположників теорії ігор, Оскар Моргенштерн, не вірив у можливість передбачення ділової активності з допомогою економічної науки: споживачі, бізнесмени та політики враховують прогнози, і у відповідності до них змінюють свої рішення та дії. Ці зміни заставляють економістів змінювати свої прогнози, провокуючи інвесторів до нових реакцій. О.Моргенштерн порівнював цей постійний зворотній зв'язок з грою Шерлока Холмса та професора Моріарті, що намагалися перехитрувати і знищити один одного. Дуже вже яскраво економісти минулого зуміли передбачити модель протистояння Секретаріату президента і уряду в українській владі! З середньостатистичної точки зору немає значення чи одна людина заробила на 100 тис. більше чи 100 чоловік &ndash; на 1000 більше. Тому у мене є впевненість, що й надалі ми будемо середньо статистично зростати, але цей процес супроводжуватиметься подальшим зубожінням населення! http://www.investadviser.com.ua/ukr/advices/thoughts/1423.html http://www.investadviser.com.ua/ukr/advices/thoughts/1423.html Секрети інвестиційних стратегій Пітера Лінча, Бертона Малкіела, Джека Трейнора, Маркуса Бруннермаєра та Стегана Нейджела. Thu, 02 Jul 2009 12:27:05 +0000 З 1977р. по 1990р. легендарний Пітер Лінч управляв активами фонду Fidelity Magellan і досягнув прибутковості 2700%, що відповідало 29% річних. Секретом інвестиційної стратегії Пітера Лінча був здоровий глузд. Він дуже звертав увагу на думку знайомих, перехожих, особливо на думку своєї дружини, коли вона вказувала на продукцію улюблених нею компаній. Коментар. Можливо справа не в здоровому глузді, а у виборі дружини. Я хочу сказати, що дружина також може розглядатись як успішна інвестиційна стратегія або неуспішна &hellip; Один мій знайомий казав: &laquo;Як відрізнити успішного бізнесмена від неуспішного?&raquo; Виявляється, дуже просто: &laquo;Успішний бізнесмен заробляє швидше, ніж витрачає його дружина!&raquo; Бертон Малкіел (Прінстонський університет) у своїй відомій книзі &laquo;Блукання по Вол-стріт&raquo; досліджував взаємні фонди, що були присутні на ринку більше 30 років. Він виявив, що серед 139 фондів 76 фондів програвали індексу S&amp;P 500 в середньому більш ніж 1%, і тільки 4 з них показали прибутковість більшу від S&amp;P 500 на 2% в рік. Б. Малкіел також стверджує, що більш ніж 80% активно керованих фондів у США демонстрували нижчу доходність від S&amp;P 500 більш ніж 10 років підряд. Коментар. Чому ж люди не інвестують самі, а несуть кошти в інвестиційні фонди? Виявляється тоді інвестиційні втрати будуть ще більшими, ніж при вкладанні у взаємні фонди. По-перше, є значна економія на трансакціях, на податках і на управлінні. По-друге, немає такої компанії як S&amp;P 500, придбавши акції якої можна би було відтворити весь індекс. За індексом потрібно постійно слідкувати і постійно ребалансувати свій інвестиційний портфель. А на це потрібен час і гроші. Цікаво, що середньостатистичний інвестор переграє ринок менш, ніж у половині випадків. Найкращі менеджери з управління активами компанії можуть краще передбачати поведінку ринку, ніж S&amp;P 500, у 60% випадків. Виявляється, що успішні в минулому менеджери продовжують і в майбутньому бути успішними. Історія існування взаємних фондів показала, що високі короткострокові результати фонду притягують все нових учасників. З роздуванням портфеля збільшуються транзакційні витрати і втрачаються переваги активного управління. Пітер Бернстайн у своїй книзі &laquo;Фундаментальні ідеї фінансового світу: еволюція&raquo; пише: &laquo;&hellip; переможців було би більше, якби ринки не були такими конкурентними. Те що відомо натовпу, вже закладено у ціну, а мислити не так, як натовп, дуже важко&raquo;. Однією технікою прийняття інвестиційних рішень ділиться Джек Трейнор, один з основоположників моделі САРМ (Capital Asset Pricing Model), редактор журналу Financial Analyst Journal. Він розповідає на своїх лекціях про перспективні акції і слухає реакцію слухачів на свої прогнози. Якщо слухачі швидко погоджуються з його аргументами, то він не здійснює відповідних покупок, а коли не погоджуються, то він більш глибоко вивчає їх і найчастіше здійснює купівлю. Трейнор віддає перевагу &laquo;повільним ідеям&raquo;, що починають працювати через деякий час. Цікаво, що з 1994 по 1997 роки на біржі NASDAQ торгувались акції двох компаній з подібними назвами MCI та MCIC. Виявилось, що протягом 12 місяців 1997 року ціни та обсяги торгів цими акціями рухались абсолютно однаково. Причиною такої поведінки була проста плутанина інвесторів, які акції вони справді купують. Маркус Бруннермаєр (Прінстонський університет) та Стеган Нейджел (Стенфордський університет) проводили дослідження &laquo;раціональних бульбашок&raquo; і виявили, що на ірраціональному оптимізмі можна добре заробити, коли знаєш, коли потрібно вийти з ринку. Вони пишуть: &laquo;Гра на ціновій бульбашці протягом деякого часу може бути цілком оптимальною стратегією раціональних інвесторів&raquo;. Я думаю, що їхні прінстони та гарварди &laquo;сховаються&raquo; перед нашими місцевими винахідниками, які вміють розкрутити окрему взяту акцію, цілий ринок нерухомості, впливати на кореляцію однієї акції з усім ринком, спотворюючи різними способами статистичний аналіз, що лежить в основі САРМ. А це призводить до того, що гра навіть на українському фондовому ринку починає нагадувати захопливу шахову партію, в яку грають багато гравців одночасно, часто залучаючи у цю гру шумових інвесторів. &laquo;Половити рибки у мутній воді&raquo; хочуть і багато українських інвестиційних фондів. Чом би й ні? По-моєму, це краще, ніж обдирати &laquo;хворих&raquo; людей перед ігровими автоматами. Фондовий ринок створює можливість використати свій інтелект на повну потужність. І як казав один мій знайомий: &laquo;Розумний бідним не буває!&raquo;