Корпорация в системе форм организации бизнеса: сравнительные аспекты (стаття українською)

Tags: Mykhaylo Kolisnyk, fund market, shares

Основой функционирования любой сферы хозяйства и формы организации бизнеса являются формы собственности, в которых приходиться функционировать.

У відповідності до закону України “Про власність”.

“Власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. Всі форми власності є рівноправними. Власність в Україні існує в різних формах. Україна створює рівні умови для розвитку всіх форм власності та їх захисту” [1].

Далі у наступній статті даного закону стверджується, що “Майно може належати на праві спільної (часткової або сумісної) власності громадянам, юридичним особам і державам. Допускається об'єднання майна, що є власністю громадян, юридичних осіб і держави, та створення на цій основі змішаних форм власності, в тому числі власності спільних підприємств з участю юридичних осіб і громадян інших держав” [1].

Наведені вище законодавчі положення в значній мірі визначають специфіку прояву фінансових загальноекономічних законів. Проаналізуємо різницю у формах власності.

Законодавча практика більшості західних країн допускає існування лише двох форм власності: державної та приватної. Дійсно логічно довершеною була би наступна класифікація:

  • за об’єктом приналежності власність буває: приватна та державна;
  • за кількістю власників власність класифікується на: одноосібну та багатоосібну (колективну).

Тепер розглянемо як дане положення впливає на прийняття фінансових рішень. Дозвіл організації підприємств з колективною формою власності не лише узаконював створення колективних господарств, як це було на момент прийняття даного закону. Він дозволив сформувати підприємства де майном володіє колектив власників, часто ототожнений з трудовим колективом. Як результат утворюється власність, котра з мінімальними затратами формує стару “соціалістичну” модель управління.

Більше того, для певної частки українських акціонерних товариств характерна передача акціонерного капіталу у руки трудового колективу, концентрація контрольних функцій в руках топ-менеджменту та, як наслідок, “знерухомлення” акцій шляхом передачі їх повністю або частково новоствореним самим топ-менеджментом господарським формам з утрудненою передачею власності, наприклад, товариствам з обмеженою відповідальністю.

Так, специфіка законодавчої бази впливає на прояв економічних та фінансових законів в Україні. В даному випадку замість подальшого “розпорошення” акцій вітчизняних АТ та створення дійсно ефективної ринкової економіки маємо утворення олігархій. Економічна проява фінансової концепції “ризик-прибуток”, відторгнення першого, та наявність законодавчо дозволеної можливості отримання додаткового прибутку шляхом управління залученим капіталом інших акціонерів при повній відсутності відповідальності за результати управління сформувало специфіку вітчизняного фондового ринку.

Тепер розглянемо форми організації бізнесу в Україні та порівняємо їх з зарубіжними формами організації. Найкраще представити таку відповідність можна у вигляді наведеної нижче схеми (рис.1).

 

 

Рис.1. Графічна модель відповідності форм організації бізнесу в Україні та США

Як видно з даної схеми повної відповідності між українськими формами організації бізнесу та такими формами в США не існує. Зокрема, поняттю одноособової власності в США відповідає одразу дві форми організації бізнесу в Україні – це приватне підприємництво та приватне підприємство. Остання з наведених форм передбачає відділення персональних фінансових ресурсів власника бізнесу від наявного фінансового потенціалу його фірми. Як наслідок місія фірми, котра з точки зору фінансового менеджменту полягає в забезпеченні багатства власників фірми, може досягатись всіма дозволеними чи не регламентованими законодавством методами трансферу грошових потоків з коштів фірми до кишені її власника.

Наприклад, власник приватного підприємства прагне до зменшення фінансового потенціалу власної фірми та збільшення персонального фінансового потенціалу, що може забезпечуватись шляхом:

  • отримання пільгових кредитів на власному підприємстві;
  • використання у приватних цілях та повне приватне користування майном фірми, не пов’язане з її операційною діяльністю;
  • персональне придбання елементів основних фондів та передача їх у оренду власній фірмі.

Всі зазначені вище форми трансферу коштів компанії у персональний грошовий потенціал власника не актуальні для приватного підприємця як в США, так і в Україні, оскільки даних форм власності не існує розділу фінансових потоків на персональні доходи власника та доходи фірми. Це ще раз демонструє те, що загальноекономічні фінансові закони та принципи діють в Україні незмінно, приймаючи форму прояву продиктовану специфікою вітчизняного законодавства.

Розглянемо тепер ті форми організації бізнесу, котрі передбачають спільне володіння підприємством. В США вони отримали назву партнерств. В Україні їх діяльність регламентується законом України “Про господарські товариства”.

Характерною ознакою функціонування даних партнерств у США є переважання серед останніх партнерств з повною відповідальністю та партнерств з обмеженою відповідальністю. Зазначимо, що зарубіжна практика розглядає партнерство з обмеженою відповідальністю як таке в складі котрого повинен обов’язково знаходитися один головний партнер, відповідальність якого не обмежена. Тобто за структурою таке партнерство скоріше відповідає нашому командитному. Діяльність відповідників вітчизняних товариств з обмеженою відповідальністю, а в практиці США їх називають партнерствами з обмеженою відповідальністю головного партнера дозволена лише в обмеженій кількості штатів та стосується лише обмежених видів діяльності, наприклад, видобування корисних копалин [2, стор. 20]. Член такого товариства (партнер-вкладник) вкладає в нього капітал та несе відповідальність у розмірі, що не перевищує розмір вкладеного капіталу.

Ординарним вважається положення згідно до якого особи що займаються бізнесом несуть по ньому повну відповідальність. Так склалося історично, оскільки поняття юридичної особи сформувалося відносно недавно, у 1819 році і застосовується в США стосовно корпоративних форм організації бізнесу.

Зарубіжна практика, на відміну від української, застосовує поняття відокремлення осіб власника та підприємства виключно стосовно понять акціонерів та акціонерної корпорації.

У відповідності до рішення Дартмутської колегії 1819 р. в США, “корпорація це штучне утворення, невидиме, нематеріальне, котре існує лише законодавчо”. Будучи утворена законодавчо, вона володіє лише тим майном, котру їй надає статут про її створення [2, стор. 21].

У відповідності до українського законодавства [3], акціонерним визнається товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства.

Акціонери відповідають за зобов'язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій. Загальна номінальна вартість випущених акцій становить статутний фонд акціонерного товариства, який не може бути менше суми, еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення акціонерного товариства.

До акціонерних товариств належать:

  • відкрите акціонерне товариство, акції якого можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі продажу на біржах;
  • закрите акціонерне товариство, акції якого розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі.

Закрите акціонерне товариство може бути реорганізовано у відкрите шляхом реєстрації його акцій у порядку, передбаченому законодавством про цінні папери і фондову біржу, і внесенням змін до статуту товариства.

Досвід функціонування акціонерних товариств в США показує, що відмінною рисою даної форми організації бізнесу є те, що вона єдина може існувати об’єктивно незалежно від її власників. Відповідальність власника обмежена розміром його капіталовкладень. Практика функціонування акціонерних корпорацій в США розглядає обмеження відповідальності власників корпорації – як важливу перевагу порівняно з одноосібною власністю чи товариством, оскільки корпорація може залучати кошті під власним ім’ям, не накладаючи на своїх власників необмежену відповідальність, а отже для задоволення претензій не можна конфіскувати особисте майно власників [2]. Перевагою також слід вважати відносно легку передачу права власності шляхом організації операцій з цінними паперами.

Отже, в процесі прийняття фінансового рішення про вибір форми організації бізнесу в США, на відміну від України, гіпотетичні засновники користуються наступними принципами. У випадку недостачі капіталу та організації невеликого за розміром підприємства – організовують партнерство. Оскільки практика застосування партнерства з обмеженою відповідальністю головного партнера законодавчо обмежена, то доводиться обирати організаційні форми, що передбачають повну чи часткову відповідальність. Оскільки такі партнерства в США не можуть існувати об’єктивно незалежно від своїх власників, то розподіл повної відповідальності між засновниками партнерства здійснюють не виходячи з точки зору мінімізації останньої, як це роблять у нас в Україні, а виходячи з конкретних функцій та трудового вкладу кожного партнера. На відміну від української практики, партнерства в США не дають можливості організувати процес розділення володіння та управління. Далі, в процесі розвитку бізнесу та при наявності необхідного капіталу чи гіпотетичних інвесторів зі сторони, партнери, як правило, вирішують перереєструвати даний бізнес, утворивши акціонерне товариство. Ось чому, акціонерна корпорація є переважною формою організації бізнесу в США.

Кардинально інакше розглядає форми організації бізнесу українське законодавство, яке розглядає всі форми організації бізнесу, за винятком приватного підприємництва, як такі, що існують об’єктивно незалежно від своїх власників.

Практика показує, що в Україні переважає організаційна форма бізнесу виражена у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю, оскільки операторам ринку вигідна ця форма через обмеження ризику відповідальності. В процесі прийняття фінансового рішення стосовно форми організації бізнесу вони користуються концепцією акцептування прибутку та відторгнення ризику. Взагалі інвесторам характерно прагнення уникнути ризику при одночасному збільшенні власних прибутків. При цьому стає зрозумілою та логічно обґрунтованою переважаюча кількість ТзОВ в Україні при одночасній практичній відсутності товариств з повною чи додатковою відповідальністю.

Останні виступають домінованими з позицій поєднання у них факторів ризику та сподіваного прибутку по відношенню до товариства з обмеженою відповідальністю. ТзОВ при аналогічних можливостях отримання прибутку представляє для підприємця можливість меншої відповідальності, а отже виступає меншим джерелом ризику для власника, проте не для суспільства в цілому.

Законодавчо, в Україні існує ряд обмежень стосовно організаційно правових форм бізнесу для певних видів діяльності. Наприклад, страховий бізнес не можна організувати у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю. В цьому випадку, в процесі прийняття рішення, засновники постають перед дилемою – вибором між акціонерним та командитним товариством. Переважно обирають акціонерне товариство, котре виступає джерелом меншого ризику для підприємця, проте у випадку недостатку капіталу можуть віддавати перевагу командитному товариству, оскільки існує цілий ряд законодавчих положень, котрі в сукупності дозволяють створювати синергійний ефект обмеження відповідальності навіть головного партнера командитного товариства.

Виходячи з наведеної вище, запропонованої автором, порівняльної характеристики слід рекомендувати наступні вдосконалення вітчизняної законодавчої бази:

  • законодавче обмеження практики застосування товариств з обмеженою відповідальністю;
  • створення привабливого середовища для функціонування акціонерних товариств, шляхом прийняття закону України “Про акціонерні товариства”;
  • законодавче стимулювання перетворення закритих акціонерних товариств у відкриті та розвиток ефективного фондового ринку.

1.Закон України “Про власність” ст 2, пп. 4, 5.

2.Ван Хорн Дж.К. Основы управления финансами. – М.: Финансы и статистика, 1996.

3.Закон України «Про господарські товариства», ст. 24, 25.

Top

Add a comment




RedTram Ukraine